Розділ 11: Договір, який ніхто не підписував — крім серця

Усі чекали тріумфального повернення.

От тільки Амедла не любила тріумфів. Вона любила залякування зі смаком.

Тому, замість фанфар і салюту, вона разом із Рафеєм приїхала в родинний маєток фон Вальдштейнів на роздовбаній мітлі з написом "І якщо я впаду — то з характером". У руках вона тримала коробку. У коробці — щось блимало.

— Це що? — запитав він, коли вони приземлились прямо на дах.

— Остання частинка моєї сили. Лія не встигла її поглинути. Я лишила її в безпечному місці — в ліжку моєї старої викладачки з некромагії. Вона її стерегла й щотижня варила їй чай.

— І ти її не забрала раніше, бо…

— Бо я хотіла побачити, чи впораюсь без неї. І знаєш що?

— Ти впоралась.

— Ми впорались.

Вони мовчали кілька секунд. Не з ніяковості, а з тієї дивної нової звички — розуміти одне одного без слів.

Наступного дня в маєтку зібрались усі родичі. Родичі Рафея були одягнені у стилі: «я помер, але витонченість — вічна». Родичі Амедли з'явились через портали, частково перевернуті, частково в зеленому диму, і одразу почали вимагати торт.

— Ми вирішили… — почала Амедла, — що залишимось одруженими.

— Добровільно, — додав Рафей.

— Психологічно сумнівно, — прошепотала якась тітка з боку тітки.

— …але гармонійно, — втонув їй Амедла, підпаливши торт поглядом. (А потім згасивши — характер в характері.)

На ніч вони знову піднялись на вежу.

Ту саму, де колись зловісно мовчали. Тепер — просто мовчали, але з вином.

— Пам’ятаєш, коли ми вперше зустрілись? — запитала вона.

— Так. Я подумав: о ні.

— А я — о ні, тільки з нецензурним уточненням.

— І от ми тут. З прокляттям, драконами на горизонті, і Рада, яка досі хоче нас викреслити з протоколів.

— Зате тепер у нас є право… бути собою.

Вона простягла йому маленьку коробочку.

— Що це?

— Сюрприз. Відьомський.

Рафей відкрив коробочку. Всередині лежав новенький, виблискуючий… ключ.

— До?

— До нашого нового фамільного саркофага. Подвійного.
З місцем для книг і поганих рішень.

І десь далеко, за Межами Виміру, щось… прокинулось.

Воно відчуло, що старий договір — зламано. Що з'явилась сила, що не боїться любові, іронії, поцілунків у в’язниці і ритуалів, які не прописані у жодному з трактатів.

Воно потягнулось до нашого світу — і прошепотіло:

— Відьма та вампір… Хаос і серце.