Розділ 1: Проклята пропозиція

У королівському залі було задушливо, як у вареному казані. І майже так само пахло — з тією різницею, що казан принаймні не намагався ухвалити доленосне політичне рішення.

— Відмова — не варіант, — урочисто промовив король Леон XIII, клацаючи пером по сувою. — Союз відьом і вампірів — єдина надія для збереження миру. І ви двоє — найкращі представники своїх родів. Принаймні — найбільш нестерпні.— Це жарт? — спитала Амедла Кривокоса, і в її голосі вібрувала така гроза, що люстра над троном ледь не впала.

— Звісно ж, ні. Я — король, а не придворний блазень, — гордо відповів монарх. — Хоча, як показує практика, різниця дедалі тонша.Вона схрестила руки. Чорна сукня з місячним орнаментом зловісно блищала, мов попередження: ця жінка отруює сніданки думкою. Її мітла нервово крутилася біля входу — вочевидь, готова до втечі.

— А якщо я не погоджуся?

— Тоді почнеться війна, в якій загинуть тисячі, — холодно сказав канцлер.

— А якщо погоджуся?— Тоді ти вийдеш заміж за вампіра, — зітхнув король. — Гірше, мабуть, лише хвороба блідої лисиці.

— Чудово, — Амедла хмикнула. — А де наречений? У труні ховається?

— О, я вже тут, — пролунало з тіні під колоною. З неї повільно, мов туман на цвинтарі, вийшов Рафей фон Морте — високий, тонкий,як паличка для вампірського шашлику, і з таким лицем, ніби в дитинстві йому дарували лише енциклопедії.

— А, он ти який, — пробурмотіла Амедла. — Холодний, як чай після обіду.

— А ти гірка, як мій досвід життя, — ввічливо відповів Рафей, роблячи ідеально елегантнийуклін. — Але мушу визнати: ти принаймні не хрустиш, як попередня наречена. Вона була мумією.Амедла видихнула через ніс, глибоко. Як вулкан перед виверженням.

— Слухай, трупе з бантиком, давай одразу домовимось. Це — фарс. Я — жива. Ти — мертвий. У нас нічого спільного.

— Ми обидва ненавидимо все навколо, — знизав плечима Рафей. — Це вже більше, ніж у більшості подружніх пар.— Га. З цим не посперечаєшся, — пробурмотіла вона.

Король обвів очима аудиторію: відьомські почесні родички, які тримали мітли з золотим гравіюванням, і вампірські лорди, що виглядали як колекція старовинних портретів, зійшлися поглядами, які обіцяли драму..                                       — Отже, весілля — завтра. І пам’ятайте: шлюбний договір передбачає непорушну магічну клятву. Якщо хтось із вас відмовиться — обидва перетворяться на кам’яні статуї. Вічно. На головній площі. В позі “щасливе подружжя”.

— Це катування, — зітхнув Рафей.
— Це шантаж, — погодилася Амедла.

— Це політика, — сказав король. — І ще: весільний прийом
проведе моя тітка — баронеса Альцебета, вона спеціалістка з організації свят і некромантії. Усе буде… живенько.                                                                   Післязавтра. Передвесільна ніч.

Амедла сиділа на підвіконні гостьової вежі, крутячи келих вина. Келих кричав.                               — Навіщо ти кричиш? — бурчала вона. — Це просто вино. Крові в ньому нема. Ну, майже.

— Бо я зачарований! — пищав келих. — І мені страшно!

— Добре, добре, — вона.                                                     — Добре, добре, — вона поставила його долі. — От не було в кого вийти заміж, правда. Навіть жаба — і та знайшла пару.

У двері тихо постукали. А потім без дозволу зайшли.

— Я вражений, — промовив Рафей, заходячи. — Мало хто здатен зламати два замки та охоронне прокляття просто щоб випити на самоті.

— А я — багатофункціональна, — кинула вона. — Прийшов побідкатись, як жахливо мати дружину, яка дихає?— Власне, я прийшов попрощатись. Зі свободою, — він сів навпроти. — Хочеться зробити це урочисто. З останнім келихом чогось, що не кров.

Вона подивилась на нього довго. Потім подала другий чарівний келих — той скиглив ще жалібніше, але врешті підкорився.

— Ну, Рафей фон Морте, —сказала вона. — Якщо вже нас прирекли на цей цирк… Давай зробимо вигляд, що ми цивілізовані..                                            — Зробити вигляд — моя спеціальність, — усміхнувся він. — Але прошу: якщо ти таки вирішиш мене вбити — зроби це красиво. Я терпіти не можу погано продуманих трагедій.

— Домовились, — усміхнуласьАмедла у відповідь. — Але якщо ти перший з’їси мого кота — я тебе перетворю на квітучу капусту. Вічно квітучу.
 Вони випили.

Келихи зітхнули з полегшенням.

А ніч починалась.

І ніхто ще не знав, що з цього всього вийде. Але всі — вже шкодували, що дожили до цього моменту.