Глава 12 (Віталій)

Кубранський інколи дуже сильно втомлює своєю балаканиною. Просто не затикається. Говорить та говорить, мов баба базарна.

Я його не перебиваю. Без нього знаю, що вкладу гроші у його ресторан та плювати, що там квакає Артур. Я керую компанією та розпоряджаюся коштами, а не він. Тому його думка мені до одного місця.

Любий братик колись мав нагоду показати, який він у справах - наламав дров та ледь все не спустив до унітаза.

- Якщо все оперативно робити, то спільний заклад відкриємо до вересня, - жваво каже товариш. - Головне зробити гарну презентацію, як для цього, що має запрацювати  у неділю, а також не скупитися на рекламу. При тому треба якось туди позатягувати відомих людей та робити гучні події... Щоб люди шушукалися про нього.

- Твоя правда, Євгенію, - роблю ковток кави, яка жахлива, що аж кривлюся - помиї. - Ну щодо гучних подій, то одну тобі точну обіцяю. Такий шум наробить, що вся країна дізнається.

- І яка? - цікавиться він

- Гучна, - повторюю йому.

- Інтриган, - показує білі зуби в посмішці. - А натякнути? Віталію?

- Багато хочеш, - відсуваю чашку. - Цілковите паскудство, а не кава. Цей заклад займається лише здирництвом.

- Тому треба робити сітку ресторанів, де будуть варити смачний напій, а не бурду.... А за подію - уже розриває цікавість. Ну поділися намірами. Ми ж друзі.

Євгеній хоче випитати, але нічого не скажу. Я сам поки нічого не знаю, проте уже спокійний, що для цього маю дівку. Вона від мене не втече. Трохи з характером, але слухняна та не дурна, що важливо. Мені не треба від неї сюрпризів.

Притому їй не вистачить стервозності, щоб качати свої права. Буде все робити, як я скажу. Не стане опиратися.

Сьогодні у ліфті вона ж спокійно стояла. Але яка дівчина стане перечити такій млосній спокусі? Жодна... При тому відчував, що їй подобалося. Навіть не сумніваюся, що бажала у той момент п'янкого продовження, але мовчала про це, бо трохи горда.

- Чому таке обличчя задоволене? - питає Євгеній. - Думаєш, скільки нам грошей принесе моя витівка?

- Майже, - підходить до нас офіціантка, яка приносить рахунок, та одночасно театрально усміхається, але це не врятує від мого невдоволення.

- Можете принести книгу скарг, - кажу їй, та її щастя зникає – кудись тікає.

- Книгу скарг? – приголомшливо повторює вона. - Для чого?

Тепер стурбованість витає її симпатичним обличчям.

- Буду там писати, що у вас кава цілковите лайно, - кажу прямо. - Несіть книгу.

- Зараз, - покидає вона нас.

Євгеній дивиться їй у слід. Роздивляється округлий задок. Хоч щось у цьому ресторані приємне.

- Суворо ти, - повертає до мене голову Кубранський, коли дівчина пропадає з поля зору.

- Я ще в Інтернеті поставлю одиницю, - пирхаю та бачу, як на екрані з'являється повідомлення від Аркадія, який сьогодні наглядає за Уляною.

Одразу відриваюся на повідомлення.

- Об'єкт у клубі "Журавлина".

Дивуюся та пишу:

- Вона сама?

- Із трьома дівчатами. Зараз сидять за столиком.

- Пиячать?

- Одна із них п'є сік, а об'єкт - коктейль, - читають мої очі, як приходить офіціантка.

Вона кладе книгу скарг, яку я поповнюю своїм незадоволеним відгуком. Пишу великими літерами, щоб сліпий побачив, - ресторан жахливий та вказую, що саме розлютило.

Після цього гучно закриваю книгу та віддаю переляканій працівниці закладу. Вона одразу покидає нас, а я беру телефон до рук. Думаю, що відписати. Ненавиджу, коли дівчата п'ють. Це викликає огиду.

- Думаєш твоя скарга щось дасть? - відриває Євгеній від телефона.

- Так, - махаю головою та пишу Аркадію:

- Якщо братиме четвертий коктейль, то зробиш зауваження, щоб не глушила, а якщо вип'є п'ятий, то бери за шкірку та вези її додому. Також слідкуй, щоб біля неї не крутилися інші чоловіки.

- Ок, - одразу приходить від нього.

Відкладаю телефон. Ще десь хвилин десять теревеню з Євгенієм, а далі розбігаємося.

Я нарешті їду додому містом, що у полоні теплої ночі. Звісно ще не пізно. Десь біля одинадцятої, але дороги порожні, що розслабляє.

Зараз тільки одне бажання - прийти та лягти спати. Сподіваюся, що поки вмощуся в ліжко, то Уляна притягне свої мініатюрні ніжки додому.

Та взагалі - мала сказати про свої наміри. У понеділок вичитаю за це. Після цього все говоритиме, бо я не терплю подібного.

Заїжджаю у підземний паркінг. Ставлю автівку на звичне місце. Зараз пересуваюся на іншій, бо та, що потовкла руденька, у ремонті. Тільки через два тижні буде готова.

Глушу мотор, та цієї миті прокидається смартфон. Приходить повідомлення. Пачками. Смартфон сходить із розуму.

Я його виймаю та бачу, що мені спамить Уляна. Голосові.