Глава 10. Аліна

Вранці я прокидаюся від стуку у двері. Одягаю білий махровий халат, туго затягую пояс на талії.

— Увійдіть! — я чомусь думаю, що прийшов Ярослав і нарешті пояснить мені, чому я тут. Нервую, стою посеред кімнати та відчуваю, як починають горіти щоки та зводить горло від напруження.

Двері відчиняються, й у номер заходять кілька дівчат з обслуговчого персоналу. Одна закочує візок зі сніданком, друга вносить кілька пакетів із логотипами відомих брендів.

— Ярослав просив передати, що ви можете прогулятися територією в супроводі охорони, але він був би вдячним, якби ви не залишали свій номер до його приїзду, — а от цю людину із самого ранку мені явно не хотілося б бачити.

Та сама руда управителька безцеремонно зайшла слідом за прислугою, всім своїм виглядом виражаючи зарозумілість.

— Дякую, перекажіть Ярославу, що я з нетерпінням чекаю на нього. Без нього тут дуже нудно та нецікаво, — я трохи переграю, але не можу пропустити можливість насолити чоловікові. Нехай тепер пояснює ревнивому стерву, що між нами нічого немає.

Вона окинула мене невдоволеним поглядом із ніг до голови. Ми так і застигли посеред кімнати одна навпроти одної. Вона оцінювала конкурентку, я вдавала, що займаюсь тим самим. Дівчина пішла тільки після того, як офіціантка закінчила сервірувати стіл.

Кава, круасани з різною начинкою та шоколадні кекси. Я відчиняю двері на терасу і вдихаю свіже гірське повітря. Тепер, при світлі дня, можна розгледіти, куди мене привіз Ярослав. Вдалині виднілися вершини гір, густий ліс покривав усе довкола. Готель знаходився у віддаленому від селища місці, ідеально для усамітнення зі своєю другою половинкою, але точно не з викрадачем.

Мене все не залишає думка знайти телефон. Може, якщо піти прогулятися, то потім повернуся в хол, вдам, що дуже зайнята його вивченням і непомітно скористаюся телефоном за стійкою адміністратора?

Я переношу сніданок на терасу, п’ю каву та милуюся природою. На душі неспокійно, все це не до добра. Батьки, напевно, вже всіх на вуха підняли, а Ігор собі місця знайти не може. Мого зникнення не помітити просто неможливо, я вже дванадцять годин не виходжу на зв'язок.

Потім я вивчаю вміст пакетів, які залишили біля ліжка. Там кілька сарафанів, шорти, майка, кросівки та базовий набір косметики.

— Що ж, дякую за таку турботу, — говорю собі під ніс. Але той факт, що Яр купив це все, наводить на думку, що вбивати мене точно ніхто не збирається. Адже навіщо витрачатися, якщо я однаково незабаром стану трупом?

Якийсь час я лежу на ліжку й витріщаюся в стелю, припускаю всілякі варіанти. Потім розумію, що до обіду Ярослав навряд чи повернеться, тому вирішую задовольнити свою цікавість.

— Я б хотіла прогулятися територією, — повідомляю охоронцю, широко відчинивши двері.

Він окидає мене підозрілим поглядом. В очах читається сумнів. Розуміє, що щось замислила.

— Добре. Повідомте мені, коли будете готові.

— Я вже готова, — усміхаюся до нього, хапаю картку-ключ від номера та виходжу в коридор.

На першому поверсі до нас приєднуються ще двоє охоронців. Я розумію, що втекти мені ніхто не дасть. А подзвонити тим паче. За територію готелю виходити мені категорично заборонили. Тому я влаштовуюся на гойдалці та милуюся пейзажами навколо.

Потім вирішую оглянути територію позаду готелю і знаходжу там басейн. Прошу принести мені купальника, переодягаюся та заходжу у воду, не дивлячись на те, що вона ще не прогрілася. У горах температура нижча, тож наприкінці травня тут прохолодніше, ніж у місті, але мене це не зупиняє.

Охорона тактовно відводить від мене погляд. Офіціантка приносить келих лимонаду та фрукти. Я розслабляюся, лягаю на спину та заплющую очі, рухаю руками, допомагаючи собі триматися на воді. Плавати я завжди любила.

— Як водичка? — зовсім близько до мене лунає голос Ярослава, а я від неочікуваності йду на дно.

Я відштовхуюсь ногами від дна басейну, виринаю й починаю кашляти.

— Господи, навіщо так лякати, — обурююся, приховуючи своє збентеження. Адже я лише в купальнику. Відпливаю подалі від Ярослава, бо його темний погляд мене нервує.

— Вибач, не думав, що ти така боягузка.

Я підпливаю до краю борта, виходжу з басейну й на мокре тіло одягаю халат.

— Ти готовий до розмови? — запитую, повернувшись до чоловіка, який так само сидить навпочіпки біля басейну й дивиться тільки на мене. — Мені здається, ти перетримав інтригу.

— За обідом. Нам накриють стіл на даху готелю. Звідти чудовий краєвид на гори. До того ж нам буде що відсвяткувати.

— Я вже вся напружилася після твоїх слів, якщо ти раптом не помітив. Святкувати я хочу лише одну подію — ти виділиш мені автомобіль та водія, який поверне мене додому.

— Підіймайся до себе, обсушись, за годину за тобою зайдуть і проведуть на дах, — він ігнорує мої слова, потім вирівнюється і йде до одного із шезлонгів. — Це тобі, — кивком вказує на пакет.

— Ще подарунки? Вирішив, що я з тих дівчат, що ласі на дорогі речі?

— Анітрохи. Просто сьогодні в нас свято, — куточки його губ підіймаються на кшталт усмішки, але в погляді я помічаю смуток.