Глава 7. Аліна

Ресторан біля річки мені завжди подобався. Тут затишно, спокійно та неймовірна жива музика. Він ідеально підходить для сімейної вечері, тут нас ніхто не потурбує, можна спокійно поговорити та насолодитися смачними стравами.

Першими приїжджають батьки Ігоря, вони чекають на нас біля входу. Його батько, як завжди, на телефоні. Відійшов убік і розв'язує робочі питання, незважаючи на те, що на вулиці пізній вечір.

— Здрастуйте, — обіймаю маму Ігоря.

— Привіт, Аліночко. Ти так давно не була в нас, — усміхається вона до мене та цілує в щоку.

— Хочу до весілля встигнути закінчити всі справи, щоб зі спокійною душею насолоджуватися нашим медовим місяцем, — переводжу погляд на Ігоря та усміхаюся йому.

З батьками Ігоря я не спілкуюсь близько. Ми провели кілька свят разом і разів зо два обідали з його мамою. Зовні Ігор дуже схожий на батька. Ті самі риси обличчя, манера триматися.

Ми обмінюємося ще кількома фразами, чекаючи моїх батьків. Вони запізнюються вже на пів години, і мені незручно перед батьками мого нареченого. Ми встигаємо зайняти наш столик та зробити замовлення. Нарешті на терасі з’являється мій батько, а слідом за ним йде мама. Батько в мене високий і широкоплечий, а мама — мініатюрна блондинка. Від неї мені передався колір волосся та очей, а від батька — мої метр вісімдесят.

— Вибачте за запізнення, потрапили в затор в центрі міста, — батько простягає руку спочатку Станіславу Васильовичу, потім Ігорю.

Наші батьки, здається, легко знаходять спільну мову за бесідою і все йде чудово, поки мова не заходить про місце проведення нашого весілля.

— Я придивилася одну локацію, — підношу до губ склянку й роблю ковток води, щоб перебити нудотний смак десерту. Як на мене — надто солодко. — Гарну ділянку посеред лісу, ми з декораторами вже прикинули приблизне оформлення.

— Що? Ділянка посеред лісу? — істеричний голос матері Ігоря різонув по вухах. — На вашому весіллі будуть найвпливовіші люди країни, а ти хочеш зробити банкет посеред лісу? Ні, люба моя, так не піде. Доведеться взяти все у свої руки.

Ми з мамою перезирнулись і закотили очі.

— Там поряд є кілька п’ятизіркових готелів, гостей розмістимо в них. Впевнена, коли ви побачите візуалізацію, ви будете вражені. Клітки з екзотичними птахами, неймовірні квіткові композиції та химерні дерева. Усе виглядатиме, немов гості потрапили в інший світ, — з натхненням розповідаю я, даючи зрозуміти, що ніхто не збирається організовувати сільське весілля.

— Ігорю, і ти схвалив це? — Елеонора Юріївна повертається до сина. Той, здається, зовсім не заглиблювався в суть нашої розмови. У них із чоловіками зовсім інші теми.

— Що саме, мамо? — його брови поповзли вгору, він перевів погляд із матері на мене.

— Місце проведення весілля.

— Я в цьому повністю довіряю своїй нареченій, — він підморгує мені, й мої губи розпливаються у вдячній усмішці.

Але мамі Ігоря така відповідь абсолютно не подобається. Вона наполягає на своєму.

— У «Моцарті» проходило весілля дочки міністра, це чудове місце, у самому центрі. Там чудова кухня та гарний зал.

— «Моцарт» надто консервативний. І зал недостатньо великий для того, щоб декоратори могли розвернутися та втілити все, що я хочу, — швидко відкидаю її пропозицію.

— Потрібно розглянути престижні готельні комплекси. Я займуся цим завтра. Ігорю, я сподіваюся, ви ще не підписували договір і не вносили передоплату? — вона метнула суворий погляд на сина.

— Усім цим займається Аліна, — він виставив долоні перед собою, даючи зрозуміти, що не має до цього жодного стосунку й не варто його турбувати.

— Елеоноро, Аліна з десяти років мріяла про розкішне весілля, нехай діти роблять, як їм подобається, усе ж таки це їхнє свято, — втручається в розмову моя мама.

— Миронови та Костенко — це престиж та статус. І ми повинні йому відповідати, — пихато повідомляє моя майбутня свекруха, і я вперше розумію, що з нею мені буде непросто.

— Ніхто не збирається втрачати свій статус, — запевняю її, — це буде найкраще весілля за останні роки.

За пів години в мене починає тріщати голова, бо Елеонорі Юріївні нічого не подобається з моїх ідей і їй таки вдається вплинути на Ігоря, бо під кінець вечора він раптово каже:

— Люба, ну, може, дійсно розглянемо варіанти, які пропонує моя мама? Усе ж таки буде дивно кликати людей на весілля до лісу.

Він дивиться на мене проникливим поглядом, я ж відчуваю, як всередині мене розливається злість та розчарування.

— Нумо попросимо в офіціанта рахунок. Уже так пізно, у мене на завтра показ в іншому місті запланований, треба рано встати, — різко змінюю тему й повністю ігнорую Ігоря.

Моя мама знаходить під столом мою руку і стискає, таким чином виказує мені свою підтримку, і я дуже вдячна їй за це.

— Ходімо, доню, попудримо носика, — лагідно усміхається мені, і я розумію її без слів.

Поки Елеонора Юріївна не ув’язалася за нами, ми швиденько встали з-за столу й пішли до вбиральні.

— Господи, його мати справжня нахаба! — мама дістала із сумочки блиск для губ та підійшла до дзеркала.