Глава 5. Аліна

Я сіпаюся, намагаюся вирватися із захоплення, але мене, наче ляльку, притискають до стіни. Тепер я затиснута між міцним чоловічим тілом і холодною стіною. Паніка наростає, серце в грудях б’ється, немов божевільне, я почуваюся загнаним звіром.

І я, і чоловік раптом завмираємо. Я підіймаю погляд на його обличчя і водночас відчуваю й жах, і несподіванку від цієї зустрічі. Це все той самий незнайомець. Він дуже уважно розглядає мене. Мовчить. Я вловлюю небезпеку від нього. У його компанії мені зовсім не спокійно.

— Що ти робиш? Це жіноча вбиральня! Нас можуть побачити! — викрикую з обуренням, дивлячись йому прямо очі.

Куточок його рота підіймається, він посміхається, а потім повільно відводить руку й зачиняє двері на замок. Я в пастці.

Я лякаюся. Останнє, чого б мені хотілося — залишитися з ним наодинці в зачиненому приміщенні. Хто знає, що йому на думку спаде?

— Та сукня тобі пасувала б більше, хоч у цій ти теж притягуєш кожен погляд чоловіка в залі, — його голос звучить тихо і хрипко, погляд бігає моїм обличчям, зупиняється на губах.

Я здригаюся, коли його пальці майже невагомо ковзають по щоці, переміщуючись до моїх губ. Я затримаю дихання та майже зростаюся зі стіною.

— Ти мені неприємний. Я була б дуже вдячною, якби ти перестав переслідувати мене, — я відвертаюсь, і його рука застигає в повітрі.

— Ти надто високої про себе думки, — чоловік робить крок назад, звільняючи мене від жару та натиску свого тіла.

— Ось як! Як же ти тут опинився?

— Так само, як і всі, — вимовляє буденним тоном, — зробив благодійний внесок в обмін на запрошення. Чи ти вважаєш мене недостатньо заможним, щоб заплатити за вхід на такий захід?

Я хмикаю. Його одяг та аксесуари говорять самі за себе: гроші в нього точно є. І не малі.

— Ти знайомий із моїм батьком? З моєю родиною?

Чоловік хитає головою.

— Як тебе звати? Ти так і не представився мені.

Я починаю почуватися впевненіше. Він не робить спроби нашкодити мені. Поводиться стримано й невимушено, я б навіть сказала, що моя компанія не так сильно йому приємна, як він хотів би зобразити.

— Тобі важливе моє ім’я? — у його тоні прослизає глузування.

— Хотілося б знати, хто переді мною.

— Можеш називати мене Семен, — в очах загоряється веселий вогник.

— Ти не Семен.

Його брова повзе вгору.

— Тобі не підходить це ім’я, — пояснюю я, дивлячись на нього з викликом.

— А яке підходить?

Я схрещую руки на грудях, намагаючись приховати від нього надто відвертий виріз на сукні, але роблю ще гірше.

— Не знаю, — знизую плечима, — але точно не Семен.

— Гаразд, здаюся, — він виставляє руки перед собою долонями до мене, — Сергій.

— Сергій, — смакую на язиці його ім’я. — Мабуть, тобі воно б підійшло. То чого тобі від мене треба, Сергію? Знову підсовуватимеш мені фотографії?

— Бачу, вони ніяк не вплинули на твоє рішення, — він кивком вказує на каблучку на моїй руці.

— Анітрохи.

— Коли весілля?

— Незабаром.

— Думаю, його не буде, — шкіриться він.

— Я вже обрала весільну сукню.

— Поверни назад, тобі вона не знадобиться, — хитає він головою, а потім робить крок до мене. Різкий та швидкий. Я не встигаю нічого зрозуміти, як його губи притискаються до моїх.

На мить я завмираю, даючи йому кілька секунд, за які він встигає поглибити поцілунок. Але варто мені замугикати й впертися долонею в його груди, як Сергій одразу ж відсувається від мене.

— Ти гідна кращої каблучки, — лунає крізь шум у вухах.

Мене розпирає від бажання вліпити йому ляпаса, але я навіть рота не встигаю відкрити, щоб обуритися — чоловік стрімко залишає вбиральню.

Мій стан можна описати одним словом — шок. Кілька хвилин я просто стою посеред вбиральні й кліпаю очима, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося. А потім підбігаю до раковини й із розлюченістю мию рот і губи. Щоб геть-начисто стерти смак іншого чоловіка.

Який жах!

Та як він посмів? Цей Сергій — підозрілий тип. Самовпевнений, дикий та підозрілий!

За дверима почулися голоси, і я поквапилася зачинитися в одній із кабінок. Не хочу, щоб мене хтось бачив у такому вигляді. Усередину впурхнули кілька молоденьких дівчат, їхній сміх задзвенів у вухах.

— Матінко моя, я зовсім не очікувала його тут зустріти! — схвильовано почала одна з них. Судячи з голосу, дівчина дуже молоденька. — Він ніколи не відвідував таких заходів і взагалі не публічна людина! Що мені робити? Як привернути до себе увагу? Ви ж знаєте, я вже рік за ним сохну!

— Мені здається тут без шансів, Олено, вибач. Кажуть, Богданов любить дорослих жінок. Він на п’ять років молодшим за свою колишню був. Та і взагалі, твої батьки не схвалили б таких стосунків. Сама знаєш, що про нього кажуть.