На слідуючий день день, до класу 3-Є старшої школи школи університету Кейо, увійшла дівчина. В неї довгу блакитне волосся, майже до підлоги. Очі, різні. Одне око блакитне як небо, а інше темно як тьма. Вона одягнена у білі шорти, і коротку футболку. Вона подивилась на клас.
- Еммм, це клас 3-Є?
- Так. І весь клас почав на неї дивитися. Вони на неї направили пістолети й гвинтівки. Дівчина засміялась, і почала трішки не падати.
- Ахаха, ви мене хочете вбити цим? Декілька дітей почали по ній стріляти. Дівчина швидко вийшла з класу. Потім ця дівчина через декілька хвилин знов увійшла до класу, але вже з іншим вчителем, а точніше з тим чоловіком, яким вона розмовляла й котрий запитав про маску. Він за руку затяг її до класу. Став по середині класу, біля дошки, і почав говорити.
- Діти більше не стріляйте в цю дівчину, вона буде з вами навчатися.
- Гаразд. Діти усім класом погодились.
- Я, я. Дівчина не хотіла говорити кто вона така. Вона згадала, що вчора вона була у масці, але, чоловік же пам'ятає про те що вони домовились. Але він її обличчя не може знати. Та й мабуть йому це не занадто це потрібно.
- Я Ебіна Грінвудс, буду з вами навчатися. Чоловік повернув голову до неї, і їй представився.
- Я Амон Рідзукі. Він посміхнувся й простягнув до неї руку.
- Дуже рада знайомству. Він пожав їй руку. « він такий гарний, він мені когось нагадує, а кого, згадати не можу» до речі, після того падіння з мотоциклу, Ебіна втратила пам'ять, або не памятала що сталося до цього.
- Ну гаразд, я піду, до речі діти, в вас ще буде новий вчитель, але це вже на 3 уроці.
- Гаразд. Діти усі почали готуватися до уроку.
Ебіна пішла до свого місця. Біля неї сидів хлопець, з алим волоссям. Він на неї звернув увагу.
- Привіт, я Акабане.
- Ох привіт, я Ебіна.
- Так я знаю. Він усміхнувся.
- І що ж ти тут забула?
- Щ що?
- Ну чому ти тут?
- Мммм .« Що ж йому відповісти… якщо я скажу що лисиця… ні це дурна ідея»
- Із за оцінок?
- Так так, із за оцінок. « фуух, пронесло»
Почався урок, але його мав вести той вчитель, якого вона мала вбити.
- Акабане, а кто такий Коро сенсей?
- А ти що не знаєш?
- Ні.
- Це інопланетянин.
- А а, точно, знаю.
- Ну так
- А ти ще щось можеш розповісти?
- Ну він жовтого кольору, як кальмар, і має дев'ять щупалець якими він ходить, і два якими пише.
- Фу, жах який.
- І ще, він чоловічої, мабуть, статі, й у нього швидкість десять махів.
- Десять махів?! Ебіна знов впала в шок « Десять махів, це ж швидкість світла, зрозуміло чого його ще не вбили». Акабане почав її трясти. Ебіна відбилась руками.
- Все, все, я прийшла до тями.
- Так гаразд, в тебе є зброя?
- Так є.
- Добре, зараз нам Нагітсу подасть знак, ми встаємо, коли він дає команду, ми стоіляємо. Зрозуміла?!
- А кто такий Нагітсу? Акабане впав в шок. Тепер вже Ебіна почала його трясти.
- Нагітсу це той хлопець. Акабане показав чи то на хлопця, чи то на дівчину, з блакитна волоссям.
- Гаразд, зрозуміла. Ебіна почала шукати книги у сумці. Тут Нагітсу пожав перший знак. Усі встали, і стали у бойову готовність. Ебіна взяла пістолет і націлилась на середину дошки. Нагітсу два другу команду. Усі почали стріляти. Коро сенсей ухилявся від усіх пострілів.
Коро: доброго ранку, діти. Мені повідомили що до нас приєдналася нова учениця.
Діти припинили стріляти, і Коро сенсей зупинився.
Коро: ну що ж, ви в мене попали, тільки два рази, і все. Це прогресс.
Ебіна стояла у шоці « він так швидко рухається, навіть я його не зможу наздогнати». В Ебіни була швидкість вісім махів. Вона не звичайна дівчина, але про це пізніше. Вона ні одного пострілу не зробила. Тихо сіла, й кудись дивилась.
Коро: Нагітсу, дуже гарно сплановано, але у інший раз, візьми краще пістолет. Від гвинтівки ти трясешся.
Нагітсу: я прислухаюсь до цього, Коро сенсей.
Нагітсу дуже гарно посміхнувся.
Коро: гаразд діти, прибирайте зброю, можете сідати.
Діти: гаразд Коро сенсею, доброго дня.
Коро: доброго.
Ще одна странність, у цьому класі був робот. Дівчина. Вона по підрахунками Ебіни, робить шістсот п'ятдесят чотири вистріли в хвилину. Це дуже багато. Іще, вона це робить не в одну точку, а по всьому класу. « це дуже дивно, попали у нього усього два рази»
Коро: новенька, попрошу встати.
Ебіна піднялась.
Коро: ось ти яка, така гарненька. Коро дуже сильно посміхнувся.
Ебіна коли на нього подивилась, вона його пригадала. Він був іншим.
Коро: ну що ж, розпочнемо урок.
Ебіна увесь урок сиділа, й думала про Коро. « він так змінився, чому він підірвав місяць, чому він тут» занадто багато питань. А відповідей не має. Підійшов урок до кінця. Діти пішли на вулицю, бо слідуючий урок в них щось схоже на бойову підготовку. Ебіна підійшла до Коро.
Коро: ти щось хотіла запитати? Чи щось не зрозуміла? Я можу підсказати.
Ебіна дивилась йому в очі.
Ебіна: ти що, мене не пам'ятаєш?
Коро опустив голову, й похмурився.
Коро: ні не пам'ятаю.
Ебіна сіла навпочіпки, і подивилась йому в очі. Вона придивилась. Вона хотіла там щось побачити, але Коро доторкнувся до її волосся. З під її волосся показались лисячу вуха.
Ебіна: е е е е, що ти…
Він почав гладити її вуха.
Коро: вони такі м'які, як її волосся.
Ебіна почервоніла.
Ебіна: так ти її пам'ятаєш?
Коро: як її забути, вона для мене була усім.
Тут у коридорі почувся крик. Хтось кликав Ебіну на урок. Вона швидко захоала вуха, й зачисала, щоб ніхто не побачив.
Голос: Ебіна! Пішли на урок.
Вона підвелась, а Коро так і стояв, опустивши голову.
Ебіна: її вже не повернути, ні чим, я вже все що могла зробила.
Коро підняв голову, і посміхнувся.
Коро: точно, нічого.
Коро вийшов з класу. На очах Ебіни почали появлятися сльози.
Голос: Ебіна, ти де? Як п'ять хвилин урок почався, без тебе почати не можемо.
Ебіна: так вже іду.
Вона витерла сльози, узяла сумку, і вибігла у коридор. Там стояв Нагітсу. Він узяв її за руку, і вони побігли.
Ебіна й Нагітсу вибігли на вулицю, то вони побачили, що усі учні вистроїлись в ряд, знайомитись із ще одним новим, вчителем.
- А-а-а-а.
Усі дівчата закричали.
Нанамі: А-а-а, який він гарний. Тока як гадаєш, в нього є дівчина?
По середині площадки стояли Амон, і…
- Відставити!!
Крикнув Амон. Усі дівчата вгамонились.
Амон: це ваш новий вчитель. Його звуть Мідзукі .
Мідзукі: добро дня діти.
Мідзукі посміхнувся. Мідзукі високий хлопець, з темним каштановим волоссям, і з очами, одне око золоте, а інше темно зелене.
Дівчата: а-а-а. Він такий га-арний.
Амон: відставити!
Мідзукі: та що вам?
Мідзукі почав сміятися. Потім він подивився на Ебіну, прям їй в очі.
Ебіна: щ-що він на мене так дивиться?
Мідзукі: не знаю.
Він посміхнувся Ебіні.
Ебіна: щ-що таке?!
Мідзукі: ну що? Почнемо урок?
Амон: гаразд я піду, якщо щось трапиться, я буду в класі.
Мідзукі: я не думаю що щось трапиться.
Мідзукі весело посміхнувся…
Урок пролетів швидко. Але в Ебіни розтрпалось, і вуха трішки, трішки було видно.
Мідзукі: усі вільні. Затра в нас з вами два урок.
Дівчата : а-а-а, як це гарно.
Мідзукі: ну усе, усе, йдіть передягатися.
Ебіна теж швидко побігла передягатися.
Мідзукі: Ебіна, підійшли будь ласка до мене після уроків.
Ебіна: а навіщо?
Мідзукі: я потім тобі усе розповім.
Ебіна: ну гаразд.
Мідзукі: ну тоді до зустрічі.
Мідзукі засміявся, повернувся і пішов.
Ебіна: д-до зустрічі.
Після того як усі переодягтись, Акабане відвів Ебіну у слідуючий кабінет. Урок англійської мови. Його проводила, як сказав Акабане, Біч сенсей. Це жінка, снайпер, дуже гарна, усіх зачаровує, а потім. Вбиває.
Біч сенсей розпочала урок. Ебіна знов літали у своїх думках.
Ебіна: псть, Акабане.
Акабане: що?
Ебіна: це останній урок?
Акабане: так.
Ебіна: дуже дякую.
Тепер вона думала, що їй Мідзукі сенсей хоче сказати. Він їй такий знайомий, такий рідний, але вона його не пам'ятає.
« у-ух, як це погано когось не пам'ятати, такий знайомий і теплий, а я його не ппам'ятаю»
Ебіна вийшла зі школи, і побачила, що там стоїть Мідзукі сенсей.
Мідзукі: привіт, пішли зі мною прогуляєшся.
Ебіна: щ-що?
Мідзукі узяв її за руку.
« в нього така тепла»
Мідзукі посміхнувся. Він підвів її до байку.
Мідзукі: сідай.
В Ебіни в очах запалився вогник. Вона сіла на пасажирське сидіння. Мідзукі сів. Ебіна прижалась до нього. Вони поїхали у місто. Вітер розвивав її волосся. Вони їхали на шаленій швидкості, і швидко приїхали на місце.
Мідзукі: усе, приїхали.
Мідзукі встав, подавруку Ебіні.
Мідзукі: ну що ж, пішли, лисичка.
Ебіна почервоніла і здивувалась.
Ебіна: щ-що?
Мідзукі засміявся
Мідзукі: та жартую я.
Він якось похмурнів, і опустив голову.
Мідзукі: ти мене забула?
Ебіна: а я вас знала?
Мідзукі узяв її руку, і повів у глуб парку. Починався вечір, сонце вже заходило.
Ебіна: вибачте, мені вже треба ідти.
Мідзукі: да припини ти!
Він розізлився, і налякав її.
Мідзукі: вибач. Ти зовсім не пам'ятаєш подій ?
На очах Ебіни з'явились сльози.
Мідукі підійшов, і витер ці сльози. Він прижав її до себе.
Мідзукі: вибач мене, я клявся що захищу тебе, а сам вже й трішки не вбив. Вибач мене лисичка моя.
Ебіна: з-звідки ти знаєш що я лисиця?
Мідзукі засучив рукав. Там вона побачила тату, коло, перекреслине два рази. Ебіна заплакала, і ще прижалась до Мідзукі.
Ебіна: ти мене там залишив. Я тебе ненавиджу.
Мідзукі: дівчинка моя, я шукав тебе. Шукав усюди. Я обійшов усе що міг. Я усім подзвонив. Вони сказали що бачили тебе, як ти ідеш до дому.
Ебіна ще більше заплакала. Мідзукі узяв її на руки, і прижав до себе.
- Я тебе більше ніколи, ніколи не втрачу. Ти будеш тільки зі мною.
Ебіна сквозь сльози говорила.
Ебіна: де ти був, коли я прийшла до дому?
Мідзукі: я тебе шукав, по усьому місту.
Ебіна стала на ноги, і обійняла його.
Ебіна: пообіцяй, що ніколи так робити не будеш.
Мідзукі: клянусь, моя лисичка.
Мідзукі прижав її до себе, і поцілував у лоб.
Ебіна: пішли до дому.
Мідзукі: пішли, моя лисиця.
Ебіна узяла Мідзукі за руку, і вони пішли до байку.
Вони сіли, і поїхали до дому.
Коли вони приїхали, то Ебіна встала, і подивилась на Мідзукі , щасливими очима.
Мідзукі: ти щось хочеш?
Посміхнувшись запитав Мідзукі.
Ебіна: так, дуже сильно хочу.
Мідзукі: і що ти хочеш.
Ебіна побігла у квартру. Жили вони у двоповерховому будиночку, він довгий. Є також внутрішній двір, де по середені, росте сперсик.
Зайшовши у квартиру, Ебіна покликала Мідзукі.
Ебіна: давай підемо гуляти у ліс.
Мідзукі: навіщо?
Ебіна: я хочу прогулятися з Норою, та Аідом.
Аід це вовк Мідзукі, як в Ебіни лисиця Нора. Аід, це як ніч, чорний вовк. Нора це біла лисиця. Вони гарно ладили друг з другом. Не дрались.
Мідзукі: ну гаразд, пішли.
Ебіна: Нора пішли.
С квартири вибігла лисиця. Вона плигнула на Ебіну, і повалила її. Ебіна обійняла Нору. Нора злізла з Ебіни. Мідзукі підняв Ебіну. З квартири ще вийшов чорний вовк.
Мідзукі: Аід пішли.
Аід підійшов спочатку до Мідзукі, а потім і до Ебіни.
Вони пішли у сторону лісу. Це була осінь, тому було ще тепло. Мідзукі тримав за руку Ебіну, Аід і Нора йшли неподалік. Час підходив до півночі. Мідзукі зупинився.
Ебіна: що таке?
Мідзукі: підійди до мене будь ласка.
Ебіна підійшла до Мідзукі. Її трішки налякало, що Мідзукі так зупинився.
Ебіна: що?
Мідзукі: ти знов заховала вушка?
Ебіна почервоніла. Мідзукі поправив їй волосся так, що лисячі вушка було видно. Ебіна розправила їх.
Мідзук: а де хвіст.
Тут позаду Ебіни, з'явився хвіст, блакитного кольору.
Мідзукі: так краще, моя лисичка. Давай тут сядемо?
Ебіна: гаразд.
Мідзукі прижав до себе Ебіну. Їй так було приємно і спокійно. Їй здавалось, що вони будуть разом завжди. Вона заснула в його обіймах.
Мідзукі: що заснула?
Мідзукі узяв її на руки. Нора і Аід пішли за Мідзукі.
Коли вони прийшли до дому, Мідзукі відкрив кімнату Ебіни, і поклав її у постіль. Нора лягла біля неї. Мідзукі накрив їх пледом, поцілував її у лоба, і пішов до себе. Мідзукі пішов до вікна. Там біля дерева стояв чоловік у масці. Він був у чорній кофті. Його маска, як в клоуна обличчя. Проїхала машина, він зник. Мідзукі це дуже несподобалося.
Мідзукі: якщо це він, то це дуже погано. Це може погано обернутися.
Тут з кімнати вийшла Ебіна.
- Ти чого не спиш? Вже ж як пізно.
Мідзукі: та щось не спится.
Ебіна: пішли тоді зі мною ляжеш.
Мідзукі: та ні. Я вже усе ж таки зможу заснути. Не хвилюйся.
Ебіна: ну гаразд.
Мідзукі посміхнувся.
Ебіна: до речі. Що це за людина стояла.
Мідзукі наляко і здивувало, що вона це побачила.
Ебіна: ти ж знаєш, якщо нас упізнають.
Вона засміялась істерично.
Ебіна: то нас просто вб'ють. Не роздумуючи.
Мідзукі: я не впевнений що він знає де ми живемо. А тепер іди спати.
Ебіна підійшла до нього , і дивилась, в очі.
Ебіна: якщо мати мене знайде, то моє дитинство повториться. Або, участь Нори.
На очах з'явились сльози.
Мідзукі: моя маленька, я тебе нікому не віддам. Я тебе захищу від усіх. Ти більше, ніколи, від горя, не заплачеш.
Еьіна витерла сльози.
Мідзукі: а тепер, іди швидко спати.
Ебіна: гаразд.
Вона стала на носочки, і поцілувала його. Він трохи нагнувшись, обійняв, свою маленьку дівчинку. Мідзукі узяв її на руки, і відніс у постіль. Ніжно поклав її, накрив її, і сидів поки вона не заснула.
#383 в Детектив/Трилер
#193 в Детектив
#246 в Фантастика
кохання і зрада, у тексті кохання й детектив й фантастика, фантазія пригоди
Відредаговано: 21.04.2019