2 глава

Коли Ебіна прокинулась, вона побачила, що Мідзукі спить біля неї. Сидячи, поклавши голову на ліжко. Ебіна встала, побігла на кухню. Вона дуже смачно готувала. Мідзукі прокинувся від аромату свіжих млинців. Ебіна заглянула у кімнату. 
-Доброго ранку.  
Її вушка були причисані. Вона посміхнулась як сонечко.  
-  Доброго ранку лисичка  моя. Чим так пахне? 
- Я зготувала тобі млинці з сиропом, і персиковий сік. 
- Вже смачно звучить. 
Час вже підходив до восьмої години. 
- Мені скоро в школу.  Підвезеш мене? 
Ебіна посміхнулась. 
- Звісно.  
- А у нас сьогодні в тебе є урок? 
- Ні, не має, алея тебе відвезу. 
- Дякую. 
- До речі, ти обід узяла? 
- Ні 
- Швидко бери обід. 
Мідзукі склав трішки рису, овочі, і мотті. Він усе це гарно склав у посуд, і віддав їй. 
Ебіна вже одяглась. Причісала вушки, заховала хвіст.  
- Ну що? Поїхали? Я вже готова. 
- Так поїхали. 
Хоча 3-Є клас навчається у школі університету Кейо, але в них інший кампус, котрий знаходиться дуже далеко від самої школи. Тому Є клас постійно принижують. 
Мідзукі довіз Ебіну до лісу. Ліс знаходився біля кампусу. Вона попросила залишити її тут. 
Ебіна: я піду. 
Мідзукі: чому? Я тебе можу довести. 
Ебіна: Мідзукі. 
Вона опустила свій взгляд у низ. 
Ебіна: будь ласка, нікому не кажи зі школи, що ми з тобою разом. 
Мідзукі: чому? 
Ебіна: ну будь ласка.  
Мідзукі встав, підійшов до неї, обійняв і сказав.  
Мідзукі: гаразд моя маленька, як знаєш. 
Ебіна обійняла його, і побігла до школи. 
День пройшов швдко. Коли Бі прийшла до дому, їй почувся приємний запах. 
Мідзукі: привіт Бі. Як справи? 
Він засміявся.  
Ебіна: не смішно. Я багато чого не розумію. 
Мідзукі похмурився. 
Мідзукі: ти японську не розумієш? 
Ебіна: ну я коли швидко говорять, не встигаю  зрозуміти,  і собі перевести. 
Мідзукі задумався. « ну звісно, вона ж тут тільки два роки живе. Не знаючи зовсім мови, вона ще гарно таки навчається. Я тут з самого дитинства живу, я повинен її навчити» 
Мідзукі: давай я тебе будц навчати? 
Ебіна:  так ти вже і так для мене багато робиш. Італійську вивчив, щоб мене хоч трохи розуміти. 
Мідзукі: я буду усе для тебе робити. Ти ж моя маленька дівчинка.  Коли не будь,  ти станеш тією, котру я зможу називати дружиною, а потім і матір'ю своїх дітей.  
Коли він опустив голову униз, він побачив, що Бі до нього прижалась, і заплакала. 
Мідзукі поцілував її.  
Мідзукі: ну усе, усе, іди їсти. 
Ебіна: я не хочу. 
Мідзукі нахмурився. Він узяв її на руки, і поніс на кухню. Там дуже смачно пахло. Він приготував пасту, яку Бі так любить. Вона спригнула з його рук. 
Бі: це паста? З томатною пастою. 
Мідзукі: так саме вона. Мені важливо щоб ти гарно поїла. 
Бі поцілувала Мідзукі, після чого підхопила тарілку, і спробувала . 
Бі: м-м-м, як це смачно. 
Мідзукі теж сів істи. Після обіду, вони пішли прогулятися. Був тихий вечір. Вони зустріли друга Мідзукі, Татсумі. 
Мідзукі: привіт 
Татсумі: привіт. Привіт мадмуазель. 
Татсумі узяв руку Бі,  і поцілував її. Мідзукі проковтнув це, але Ебіна побачила. Вона узяла його за руку, і обійняла. 
Ебіна: привіт Татсумі.  
Вона посміхнулась. 
Мідзукі: а ти якими тут справами? Хитрий ліс. 
Татсумі був таким же лисом як і Ебіна, тільки білим. В нього біле волосся, і брови. Ходив він у кімано. 
Татсумі: та я тут собі лисичку шукаю. Ебіна, ти случаєм не плануєш знайти собі гарного хлопця? 
Мідзукі: ти що зовсім страх потеряв?! 
Мідзукі відшкохнув Татсумі. Мідзукі був вовком, і дуже кохав свою лисицю. Він коли її знайшов, він собі дав клятву, що вона з ним залишиться назавжди, його маленька дівчинка. 
Ебіна: Мідзукі! Заспокойся! 
Вона розсторонила їх обоїх. 
Ебіна: на Татсумі, я вже знайшла свого. 
Вона подивилась дуже лагідно. Хоча Мідзукі і Татсумі були найкращими друзями,  але іноді в нього були поводи ревнувати, хоча Ебіна нфколи нікому іншому так щиро і лагідно не посміхається. Татсумі: а може підемо кудись? 
Коли вина посміхнулась йому,  він зрозумів, що ревнощі у її бік, вони не потрібні, він у ній впевнений. 
Татсумі: а може, Мідзукі, підеш зі мною прогулятися. 
Мідзукі подивився на Ебіну. 
Ебіна: та іди вже, тільки будь будь ласка до ранку вдома . 
Татсумі: та я його сам до тебе приведу.  
Ебіна: от цього я і боюся. 
Мідзукі: гаразд. 
Мідзукі поцілував її і пішов кудись с Татсумі. « мабуть у веселий квартал намилились, сподіваюсь Мідзукі…» . Веселий квартал – місце, де обслуговують чоловіків жінки. Вони приносять їм саке, їжу, розважають.  

Ебіна поспішила додому. Там вона приготувала швидко торик, і сіла дивитись телевізор. 
- Надзвичайні новини! Прямо зараз ми можемо наблюдати затримання вовка, котрий у парі з лисицею, вбивають людей.  З ним затриман ще лис, котрий теж їм допомагає, або працює сам, цього ще не дізнались ми.Репортаж з місця подій. 
Там була картина затримання Мідзукі й Татсумі. Ебіна зразу же перевдяглась в коротку юбку, топ, зав'язала два хвоста,  і вдягла маску. 
« придурки. Як вони могли проколотися?!» 
- Нора! До мене! 
З кімнати Бі, вибігла Нора. 
- Побігли за ціми двома. Веселий квартал. Туди. 
Ебіна швидко вибігла на вулицю, захлопивши с собою дві катани. Нора швидко пригнула, і була вже на криші. Ебіна швидко підпригнула на кришу, і вони обидві побігли, як рапом почули вий. Це був Аід. Вони про нього зовсім забули. Він побіг з ними. 
Через хвилин п'ять, вони були вже на місці. Вони тихо запрятались. Вони побачили що поліція оточила Мідзукі і Татсумі. Ебіна швидко побігла до них. Вона кинула димову шашку в поліцію. Поліція почала обстріл, але вона не просто так узяла катани. Вона розкрила ушки, і показала хвіст. В неї була дуже гарна реакція, та й натренована вона була гарно. Вона розрізала кулі, які летіли в їх сторону.  Тут вискочили Нора і Аід. Вони почали ричати, й кидатися на поліцейських. Деяких навіть вбили.  
- Нора, швидко хватай Татсумі, і тікайте. 
Татсумі ні де не було. 
Тут в Нору поцілили. Їй прострілили лапу. Вона впала, жалібно скулячи. Ебіна розізлилась. Вона тихо почала говортити. 
- Аід, хапай Мідзукі, й тікайте. Швидко! 
Аід усе зрозумів. Він підхопив сплячого Мідзукі, пригнув, і швидко побіг по криші. Нора скулила. В неї ще раз вистрілив якийсь чоловік. Нора перестала рухатись. Ебіна підійшла до неї і схилилась. З під маски полились сльози. Вона побігла у натовп.  Вона розсікала людськ тіла як масло.  
На дереві навпроти, сидів Татсумі. 
- ну що ж, від тебе лисиця малувато залишилось, але є ще. Ти мені потрібна. 
Ебіна вбила усіх. Вона почула, що сюди їде ще машини. Вона підхопила Нору, і побігла. Вона бігла як можна швидше, спідкалась, вставала і бігла. Дорога була довгою,  бо Нора не така ж і легка. Коли вони прибігли додому, то Ебіна закрила двері, і впала. Вона дуже сильно втомилась. Сил не було навіть встати, але їй треба було обробити рани Нори, і привести Мідзукі у почуття. Нора важко, приривчасто дихала. Ебіна роздивилась рану на лапі.  
- тихо моя лисичка,тихіше. 
В Нори була прострелена лапа. Ебіна її їй зашила, і обробила. Ще в неї була пуля в ребрах. Дивно було, що куля не дійшла до серця, але це на краще. Ебіна розрізала те місце, і витягла кулю. Зашивши і обробивши рану, Ебіна впала в безсиллі.  
Вона проснулась там де й засинала. Уся в крові, засхохшій крові. Нора почувала себе краще. Вона дотяглась до телефону. 
- Доброго ранку.  Амон я сьогодні не прийду. 
Вона кинула трубку. Вона знов заснула. Прокинулась вона у постілі  своїй,  і в іншій одежі. Мідзукі десь шось робив. Вона вийшла з кімнати. Мідзукі підскочив до неї, і обійняв,  так сильно, і ніжно. 
Мідзукі: мій ти янгол охоронець. Дякую тобі що врятувала мені життя. 
Ебіна відсторонилась від нього 
Ебіна: як Нора себе почуває? 
Мідзукі: їй гарно, я її погодував. 
Ебіна підірвалась на вулицю. Вона швидко вибігла, і подивилась. 
Бі: кров. Її тут не має. 
Вона спокойно видихнула. 
Бі: ти усе витер? 
Мідзукі: так, звісно.  
Бі подивилась на нього винуватими очима. 
Бі: можна я ще піду посплю? 
Мідзукі: звісно маленька. 
Бі швиденько побігла у свою кімнату, плюхнулась на ліжко, і заснула. 
Прокинулась вона тільки під ранок. До того, як продзвенить годинник залишалось хвилин 15-20. Вона швидко побігла на кухню. Там вона швиденько зготувала сніданок, і обід. Обід вона склала Мідзукі в сумку, і собі. Вона пішла у кімнату Мідзукі. Вона лягла до нього, і обійняла зі спини. Він прокинувся, від її ніжних дотиків.  
Бі: доброго ранку. 
Він повернувся до неї. 
Мідзукі: доброго ранку лисичка.  
Він поцілував її у лоба. 
Бі: сніданок на столі, вже готовий. 
Мідзукі: ти заради сніданку проснулась так рано? 
Бі трохи почервоніла. Вона подивилась на годинник. 
Бі: мені вже треба збиратися.  
Її вушка так мило були зігнуті. Мідзукі обійняв її, і прижав до себе.  
Мідзукі: може ще пару хвилинок зі мною полежиш? 
Бі: якщо я хочу краще тебе, та інших розуміти,  то я повинна вже вдягатися. 
Ебіна вийшла з обіймів Мідзукі, і побугла у школу. 
Бі: побачимось на третьому уроці. 
Мідзукі: побачимось. 
Бі закрила двері, і побігла у школу. Коли вона прийшла, то її здивуванню не було меж. До дерева, яке росло біля кампусу, були прив'язані Акабане і Нагітсу. Вони були побиті. Кров вже спеклася. Вона впустила сумку, і побігла до них. Вона завжди носить собою ніж, котрий їй подарувала її сестра.  
- Тримайтеся! 
Вона підбігла до них, і перерізала мотузки. Діти впали їй на руки. Вона їх поклала на землю. Ще впала записка, у  якій говорили що це зробила лисиця. Ебіна швидко заховала її. Вона хлопцям розстібнула одяг, і подивилась на рани. В Акабане було кілька глибоких порізів, а в Нагітсу тільки декілька незначних порізів, і в обох багато садин та синяків. Вона дуже сильно хвилювалась за Акабане, бо його порізи, кров'ю стекли. Їй вдалось розбудити Нагітсу. Вона обійняла його. Деякі його рани були зовсім свіжі, з них ще сочилась кров. Ебіна узяла свою футболку, для бойового мистецтва,  і розірвала її, на шматки, що б можна було перев'язати рани. Акабане не приходив у себе.  
Нагітсу: треба робити йому, штучне дихання. 
Бі: гаразд. 
Вона нахилилась до нього, але ззаду підійшов Мідзукі, і сам зробив йому штучне дихання. Ебіна трішки ошаліла, але усе ж таки, Акабане прийшов до тями. Вона теж обійняла його. Мідзку відтягнув Ебіну. 
- ти що таке робиш Ебіна?! 
- йому потрібне було штучне дихання, якщо б його не зробили, то він би помер. Ти що цього не розумієш?! 
- а тобі та що з цього?! Помер би, і що !? Ти вже не в перше побачиш смерть! Ти сама людей вбиваєш, нічого при цьому не відчувая! 
Ебіна дала йому ляпаса, зі слізьми на очах. 
- я їх вбила, тільки заради тебе.  
- не бреши!  Це тобі до вподоби! 
Ебіна опустила голову. 
- ти вважаєш що я бездушна лялька, що мені не важко нікого вбивати. 
- так! 
- пам'ятаєш того останнього кого ми вбили – вона підняла голову, і подивилась йому пряо в очі – в нього була дружина, і донька, але він дуже  сильно любив доньку, так само як і жінку. Але перейшов не тим дорогу. Я з тобою його тоді вбила, так, але коли я згадую, що побачила на його руці каблучку, я зрозуміла, яка я тварина. Ми зробили найбридкіше, що можна було зробити! Я  доси за нього молюсь! Бо це найгірше що я коли небудь робила! 
Мідзукі подивився їй в очі. Він побачив там ненависть, як не до нього, а до них обох. 
- я зрозумів. 
Бі відвернулась від нього, і побігла до дітей.  
Мідзукі стояв у шоці.  
« я ж клявся їй, що вона більше ніколи не заплаче. Який же я придурок». Мідзукі пішов до дітей. 
- Ти можеш бути вільний, я сама з цим усім можу справитись.  
Ебіна холодно на нього подивилась. 
Мідзукі оторопів. Тут почали збиратися діти. Попереду шов Амон. Коли він побачив цю картину, він зразу же побіг до дітей. Він допоміг Бі. 
- Ах, як це мило. Дівчина рятує хлопців, а інший забороняє.  
З-за кущів вийшов чоловік у масці. 
- я тебе знайшов дівчинка утікачка. 
В Бі округлились очі. 
- не бійся. Я тебе не вб'ю, я тебе тільки поверну до дому. 
Чоловік почав сміятися. Мідзукі побіг на нього.  
- ну ну ну, Мідзукі. Ні ту ти захищяєш. Ця тварина втікла від нас. А кто ща неї вступиться. 
Чоловік заговорив більш злобно, і як приготувався витягти щось. 
- той помре з нею. 
Чоловік різко витяг катану, й морізав Мідзукі,  і вдарив його у рану, після чого він відлетів. 
- Мідзукі! 
Ебіна заплакала, і побігла до нього. 
- правду казав лис, від тебе справжньої майже нічого не залишилось. Яка прикрість. Але, ти нам потрібна. Бувай моя, лисичка. 
Він зник у кущах. 
- Мідзукі! Мідзукі!  Прокидайся! Він не дихає. Амон що робити?! 
Амон піднявся. Біля них вже зібрався увесь клас, крім Коро сенсея і Біч сенсея. 
- Діти ви на сьогодні вільні. 
Тут з товпи вибігла якась дівчина. Вона побігла до Мідзукі. 
- Мідзукі сенсей! Тримайтесь, я вас врятую. 
Вона подбігла до нього, відштохнувши Ебіну. Вона розрізала йому гортань 
- Дура ти що робиш?! 
Ебіна відштохнула дівчину подалі, і зробила йому штучне дихання. Уся дівчача половина класу закричала. 
- ТА ЩО ВОНА СОБІ ДОЗВОЛЯЄ?! 
Мідзукі узяв її за голову, і поцілував. 
- ЩО-О-О?! ВОНИ ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ?! 
Вона замотала йому гортань і живіт. 
- Кто це був? 
- Я не знаю. 
Ебіна похмурилась, і опустила голову униз. Це з із-за мене. Мідзукі прижав її до себе. 
- Моя крихітка, я тебе захищу. Вибач за ранок. 
- А-А-А-А!! ВОНИ ЩО РАЗОМ?! ЙОМУ ЩО СПОДОБАЛОСЬ?! ВІН ЇЇ ПОЦІЛУВАВ ТЕЖ?! 
Амон на них подивився. 
- Ви на сьогодні вільні. До речі Ебіна,  у мене до тебе запитання. Підійдеш до мене. 
- Так зараз. 
Мідзукі не хотів її відпускати. Вона до нього нагнулась, і на вухо шепнула. 
- Я назавди твоя. 
Він її відпустив. Вона підійшла до Амона. 
- Так,  що ти хотів? 
Вона мило посміхнулась.  
- Підемо відійбемо. 
Амон відвів її ближче до лісу. 
- Ебіна, хто це був?  
Ебіна похмурилась. 
- Я і сама не знаю. Дуже дивна персона. 
Амон теж похмурився, і задумався. 
- Так, іще питння. 
- Так, я слухаю.  
Тут з кустів вибіг той чоловік. Він напав на Амона та Бі. Відштохнула Амона. 
- Тікай! 
Амон нічого не зрозумів.  
Бі: Мідзукі! Сюди шкатулку! 
Мідзукі витяг з її сумки, невелику, але й не маленьку шкатулку. Коли він її кинув їй, вона її схопила, і з цієї шкатулки, зробилась одна з її найулюблиніших катан. 
Чоловік наніс ще удар. 
- Ти зря це зробив. 
В Ебіни показались вушки. Вона швидко нанесла п'ять ударів, після чого, дерево, позаду чоловіка тріснуло. 
- Та ти не така вже й прилюднина.  
Вона забула, що тут є люди. Вона швидко заховала вушка. Тут же той чоловік наніс їй удар.  
Вона вдарилась о дерево, і вдарилась головою. Вона занесла руку за голову. 
- Хай йому грець. 
Рука уся була у крові. У неї у голові запаморочилось. Чоловік підійшов до неї, і підставив клинок до горла. 
- Ну що, повернешся додому? 
Він трохи засміявся. 
- Та щоб ти сдох. Я ніколи не повернусь! 
- Ну тоді, озирайся, коли десь будеш іти. 
Він побіг у ліс, і знов зник. В Ебіни зовсім запаморочилась голова. Вона втратила свідомість.  

Вона проснулась у лікарняній палаті. Буля неї сидів Мідзукі. Він читав книгу, на італійській. 
- Привіт моя лисичка. Тепер тебе зідси не випустять просто так.  
- Щ-що? Й-як? 
Мідзукі підійшов до вікна, розкрив його. Він подивився у низ. 
- Ну що ж. Пішли. 
Він підійшов до неї, узяв на руки, і пригнув у вікно. Вони були на 3 поверсі. Але Мідзукі підпригнув у гору, і побіг по криші. 
Вони прибули додому.  
- Чому ми бобігли через кришу? 
- Бо тебе учора впізнали.  Поліція привезла тебе у лікарню. Вони мене не підпускали. Вони тільки сказали що тебе затримають вранці. 
На очах Бі з'явились сльози.  
- Ну не плач моя маленька. Я тебе захищу. 
- М-мідзукі . 
- Що? 
- Я не хочу вбивати. Не хочу! Не хочу! 
Він прибув її до себе. 
- Не будеш ти нікого вбивати.  
- Я хочу спати.  
- Ти сначала поїж, а потім підеш спати. 
- Я не хочу! 
Мідзукі відійшов на кухню. Він там узяв йогурт, посадив Ебіну, і почав з ложечки кормити. Коли вона замазалась, він витер її. Вона почала засинати.  
Усю неділю вони сиділи вдома. Скоро вже наступить грудень. Дуже швидко пролетіли два місяці. 
Ебіна спала. До Мідзукі прийшли дві дівчини в кімано. 
- А ви впевнені що ви правильно робите? 
- Вона мені зі своїми слізьми. 
Дівчата віддали йому якусь коробочку. 
- До побачення високоповажний Мідзукі, якщо щось буде треба, ми завжди до ваших послуг. 
- Дякую, до побачення. 
Мідзукі зачинив двері. Він побіг до своєї кімнати, і заховав коробочку. 
- М-м-м, Мідзукі. 
- Так, доброго ранку маленька. 
- Сьогодні який день? 
- Неділя, а що таке? 
- Я хотіла б кудись збігати, чи пройтись десь. Я так скучала за ними. 
- Моя крихітка, вони скоро приїдуть. 
- Це дуже гарно, але я сумую за ними зараз, але не потім. 
- Ну нічого. 
« вони пообіцяли приїхати на її день народження,  не треба нічого зайвого казати. Їй залишилось почекати лише недільку, і усе, буде з ними хоч кожен день» 
Ебіна засумувала. 
- Бі, може підемо прогуляємося у парк розваг?  
- Пішли, пішли, пішли.  
Вона заплескала у лодоні. 
- Я буду готова через хвилин п'ять. 
- Гаразд. 
« не хочу щоб вона цим собі голову забивала» 
Через дві хвилини, Бі вибігла зі своєї кімнати, у платті. 
- Т-ти прекрасна. 
Ебіна почервоніла. 
- Нора! Аід! 
Коли Бі і Мідзукі кудись ідуть, то вони відпускають Нору і Аіда в ліс, прогулятися. Вони не тікають від них. Мідзукі завів байк. 
- Пішли пішки. 
Бі попросила його. 
- Ти не хочеш поїхати?  
- Я не хочу щобти мене катав. 
- Що? – він оціпенів. 
- Та в тому сенсі що я сама хочу навчитися водити. 
- Зрозуміло. 
Вони пішли у парк розваг.  Був не спекотний день, але ще трохи теплий. 
Вони пройшли по головній площі. 
- Бі я піду тобі солодку вату візьму. 
- Так гаразд. – посміхалась вона – я буду сидіти там – вона вказала на лавку. 
- Гаразд. 
Вона пішла. Коли вона пройшла біля якогось чоловіка, її як пробило холодом. Вона обернулась, але там нікого вже не було. 
День пройшов весело. Вони повернулись додому.  
- Нора! Аід! 
З лісу почувся біг. Вибігли оби два.