Глава 3.

Ось настав той день, коли ми у шкільній формі, стоїмо із стрічкою з написом «Випускник». Урочиста лінійка у школі, привітання вчителів, сльози батьків та випускників, відповідальний момент особливо для мене – «Вручення золотої медалі за високі досягнення у навчанні Нестеренко Анастасії», саме такі слова лунали у мікрофон і ось я вже стою в центрі, отримую нагороду, посміхаюсь для фото та повертаюсь на місце. Поки йшла, шукала вже рідні очі, а знайшовши побачила в них радість та, навіть, гордість? Саме так, його очі світилися справжньою гордістю за мене. Посмішка сама зайняла місце на обличчі та знайшла своє відображення у хлопця. Ми були молоді, щасливі, сповнені мрій та сподівань.

А на наступний день я вдягала вечірню сукню кольору сходу сонця і не знаходила місця від переживань. Ось і все, остання мить и прощавай школо, як швидко пролетів час.

Ми зустрілися у школі, я у сукні ніжного персикового з переливами кольору, та він у світлому костюмі і блакитній сорочці. Ми наче ранкове небо і схід сонця доповнювали один одного і коли оголосили вальс випускників, я збиралася сяяти як ніколи у честь прощання із дитинством, в подяку батькам за підтримку і сяяти для нього аби зігріти теплом і знову побачити той чарівний погляд, яким він дивився лише на мене. Кравець Андрій, чи знав ти, що назавжди станеш для мене образом ніжності та турботи у чоловіках?

Музика, рахунок в голові, один два три чотири і вступають дівчата. Поворот, нахил голови та реверанс перед хлопцем, проте навіть тут я не склонила голову як того потребував танок, а лише опустила погляд і присіла із рівною спиною як того вчив батько «Завжди тримай спину і не скоряйся, досягай всього так, як робиш це з дитинства – із високо піднятою головою та гордим станом». Саме такі слова він сказав мені перед виходом. Скільки себе пам’ятаю, я завжди керувалась цим правилом. Рахунок сім вісім, піднятись і я встаю у пару до Андрія, він підхоплює мене та веде, музика вальсу захоплює пари, наповнюючи звичайний вечір магічними чарами. Сьогодні кожна дівчина принцеса, а хлопці відважні та мужні рицарі. Сьогодні, нехай ще зовсім трохи, можна пограти у дитинство і лише на мить переступити через кордони дорослого життя. 

Останній бас мелодії, крутий поворот, спідниця розкручується і осідає на підлогу відцвівшою квіткою разом із стихаючою мелодією. Я підіймаю голову після поклону на сцені і посміхаюсь усьому світові не помічаючи кришталеву сльозинку, що не втрималась і обрисувала щоку.