Глава 2.

Йшли шкільні будні, в мене з’явилось коло шкільних друзів, з якими незмінно обмінювались фразами на уроках, ходили разом додому після школи та говорили про плани на майбутнє. Я вже точно вирішила, що спробую себе на юридичному і одразу після випуску переїду до іншого міста, батьки шалено переживали але відмовити мене від прийнятого рішення так і  не змогли. Я точно знала до якої мети я хочу йти і йшла.

Уроки почались як завжди, ми своєю маленькою компанією зайняли першу та другу парту на крайньому ряду біля вікна. Коли зайшла наш класний керівник:

• Доброго ранку! В мене є для вас новини, які ми повинні обговорити! – увесь клас загомонів.
• Так, а ну тиша! Тиша кажу, а то так нічого і не дізнаєтесь. – вчителька засміялась.  У нас був гомінкий клас проте Олену Степанівну ми поважали та дуже любили. Вчителька продовжила:
• Вже пройшов тиждень навчання, розклад занять у вас тепер встановлено тож ми можемо починати репетиції випускного вальсу! До завтра точно визначтесь із ким ви танцюєте та якщо вам не вистачило пари – повідомте мене, щоб ми тоді знайшли хлопців в інших класах, охочі допомогти є. Ох дівчатка, і складно ж вам. Це ж треба, в класі 25 дівчат і всього 5 хлопців! Це все, можете йти на уроки, – вчителька тільки головою похитала.

Ми всі почали збиратись та йти до іншого кабінету на урок, по дорозі обговорювавши ситуацію. Поруч зі мною йшов Андрій.

• Насть, я хотів спитати.. Ну про випускний..
• Мммм? Так, що?
• Ти… Ну як би… Фух, добре, я б хотів танцювати з тобою вальс на випускному ввечері. Ти погодишся?
• Ти справді думав, що я можу відмовити? Я також хотіла б танцювати із тобою. – Я тільки посміхнулася від сором’язливості хлопця, проте й сама відчула, що червонію. Так ми тихенько й перемовлялися поки дійшли. Він пропустив мене вперед зайти до кабінету і лише тихе «Дякую» біля самого вуха було мені відповіддю, а руку на кілька секунд зжали та одразу відпустили, що мені подумалось: « Чи не здалося?» Але пальці ще тендітно берегли тепло його руки.

Вже через 2 дні відбулася перша репетиція нашого танцю.

• Так, дівчатка, всі стали у перший ряд, розтягнулись по всьому залу. Хлопці, стали позаду вашої пари у другий ряд. Швидко, швидко. Зараз ми вивчимо кроки вальсу з основного елементу, а потім спробуємо станцювати в парах.

Так почалось наше веселе та незграбне знайомство із королем танців – Вальсом. Спочатку ми вчили кроки під рахунок, потім самостійно танцювали роблячи вигляд, що ми в парі, а потім настав той момент якого я хотіла та боялися.

• Так, добре, зараз трохи спробуємо стати в пари і закінчуємо на сьогодні. Швиденько, не соромтесь, ми не маємо на це часу!

Андрій підійшов до мене взявши одну мою руку, а іншою притягнув за талію до себе. В його руках було так тепло, наче мені на плечі накинули ковдру та закрили від усіх незгод на світі. Стук його серця відбивався у мене в душі. Я хотіла побачити його, заглянути у вічі, але так і не могла підняти погляд вище його підборіддя, а коли все ж таки змогла подивитись на хлопця, то не знала куди подіти очі. Він виглядав таким спокійним, але вже пізніше я зрозуміла, що він відчував те саме і старанно дивився вперед як і говорив тренер з танців, бо боявся подивитись на мене. Це був чарівний момент і до нашої гордості хочу додати, що вчитель назвав нас найкращою парою та поставив танцювати у центрі, але навіть це змарніло поряд із дотиком його рук та радістю в очах під час танцю. Вони були такі ж гарні у цей момент як я і уявляла.