Розділ 57

Павлові батьки залишилися у своїй кімнаті, готуючись до свята, а Гуторіну повернули на її місце.

А я все ще не почала одягатися, бо не могла вигнати зі спальні майбутнього тата трьох малюків, який був геть приголомшений від радості. Рід не хотів йти й обурювався, але врешті-решт мусив піти. Перед відходом він поцілував мене сто разів, не звертаючи уваги на насмішкуватий погляд Ольги.

Довелося виштовхувати його силою і погрожувати, що якщо ми запізнимося на церемонію в РАГС, то...

Прошепотіла йому на вухо, що буде в цьому випадку, і він нарешті здався. Ще раз поцілував мене і зник за дверима. А Льолька дістала з шафи моє весільне вбрання.

Десять хвилин пішло на душ, і, нарешті, я взяла з рук своєї найкращої подруги біле вбрання, що сяяло стразами та срібними нитками. Обережно торкаючись до невагомої тканини, ми з Гуторіною акуратно одягли його на мене. З захопленням подивилась у дзеркало – це була не сукня, а мрія будь-якої нареченої!

Звісно, я сама вибирала це вбрання, але зараз мені здавалося, що бачу його вперше. Жодних корсетів, ніяких оголених плечей я не хотіла.

Начебто, простий крій, дивував своїми класично витонченими лініями. Ліф сукні з італійського мережива з атласною підкладкою сів на мене як влитий, а спідниця, тришарова й пишна, завдяки двом шарам фатину, здавалася неймовірно повітряною. 

Рукави до ліктя та невелике декольте завершували картину.Ольга посадила мене на стілець і почала чаклувати над моєю зачіскою.

Чому я не скористалася послугами стиліста-перукаря, сама не знаю. Але до того моменту, поки ми не розписалися з Павлом у книзі реєстрації актів громадянського стану, бачити перед собою чужих та незнайомих людей мені не хотілося. Тим більше нічого грандіозного не планувалося, і я спокійно зможу потанцювати, не хвилюючись, що стильна зачіска розпадеться в найневідповідніший момент

.– Віка, – вирвала мене з роздумів Льолька, – чого мовчиш? Тобі не подобається?

Я підвела очі й подивилася на своє відображення у дзеркалі.

– Ух ти! – чесно захопилася я.

Мені справді дуже сподобалося. Гуторіна заплела широку асиметричну косу і вплела в неї нитку великих перлів. Кінець коси згорнула на потилиці й закріпила шпилькою з великою декоративною лілією. Вийшло одночасно і просто, і витончено.

Задзвонив телефон, і я швидко схопила слухавку.

«Сонечко, – почувся голос мого улюбленого перевертня, – настав час рушати. Матвій уже тут, і ми чекаємо на вас на вулиці».

– Ну що, Оль, вперед?

Наступні пів години пролетіли як у тумані. Я, ніби на автопілоті, пересувалася, робила, що казали, підписувала, де вказували. Лише коли Павло обійняв мене та пристрасно поцілував, я, нарешті, прийшла до тями й відповіла на поцілунок, поки нас не перервало делікатне покашлювання.

– Дорогі наречені, – реєстраторка насмішкувато подивилася на нас, – я розумію, що діло молоде, але дайте можливість своїм близьким вас привітати. І, будь ласка, поспішайте, наступна пара вже нетерпляче чекає на свою чергу офіційно стати чоловіком та дружиною

Очікувано, першими привітати мене підбігли тато і Ксюша. І тільки тоді я помітила, що батько тримає свою супутницю за руку.

– Тату?! – вигукнула я здивовано, а Оксана почервоніла й спробувала вирватися з міцного захоплення. Але батько не відпускав. Ксюша ще більше зніяковіла, а я згадала, як вона випадково назвала свого роботодавця Валерою.

Ну і справи навколо! Невже у нас у родині скоро буде ще одна пара?

Анастасія та Гарес урочисто привітали нас і поступилися місцем моїм подругам.

Після всіх побажань любові, здоров'я та щастя, наша невелика група нарешті вийшла з РАГСу, поступившись місцем наступній парі. Ця пара буквально влетіла до зали, ніби за ними гналися собаки. Напевно, наречений боявся, що наречена передумає в останній момент, тому тягнув свою суджену за руку так швидко, що та ледве встигала за ним бігти.

Як і належить, нас сфотографували на ґанку для довгої пам'яті, а потім почалося найцікавіше.

– Дівчата, – раптом сказав Пашка, – зателефонуйте, будь ласка, своїм рідним і попередьте, що ви сьогодні не повернетесь, бо там, де ми святкуватимемо, можливо, не буде зв'язку. Завтра вас у цілості та безпеці доставлять додому. Не хвилюйтесь, даю слово, що нічого з вами не станеться, а Віка підтвердить, що я просто так нічого не обіцяю.

А Віка, тобто я, здивовано витріщалася на родичів, що загадково посміхалися. Значить, ресторан скасовується? І мені ніхто не зізнався? Я сердито насупила брови, на що Анастасія лукаво посміхнулася.

– Сюрприз, люба.

Сюрприз вдався стовідсотково. Приватний літак доставив нашу компанію на орендований на два дні острів зі справжніми пальмами, білим піском, прозорою блакитною водою, морем яскравих великих квітів та величезним одноповерховим бунгало з купою кімнат.

Але в повний шок привело мене не це, а цілий натовп, який чекав на нашу появу. Тут були друзі Гареса та тата, і кілька однокурсників Павла та Матвія. Молоді гості з боку нареченого з цікавістю розглядали Зіну та Тіну. Дівчата одразу зашарілися від збентеження.

Матвій допоміг Гуторіній зійти з трапу літака, і я відразу зраділа, що Слая тут немає – інакше була б сутичка. Власницький характер вовків я вже мала змогу відчути на власному досвіді.

Нарідіс, не довго думаючи, підхопив мене на руки й легко збіг зі сходів. Коли ми всі опинилися на землі, хор з безлічі голосів гримнув:

– Ві-та-є-мо!!!

Я навіть здригнулася від несподіванки. Потім поглянула на двері бунгало. Ще одна новина – на ґанку стояла моя мати й усміхалась до мене. Її дбайливо тримав за руку симпатичний чоловік середнього віку. Знову новий?

Як виявилося трохи пізніше, той самий – шостий. Загроза патрульного Аррінолісса вплинула, й Вероніка не ризикнула залишити чоловіка.

Але на цьому новини не скінчилися. Анастасія, сяючи як сонце, запросила всіх присутніх у будівлю, де у просторому приміщенні на нас уже чекали накриті столи. Ми, під шум і сміх, займали свої місця, коли двері відчинилися, і в зал увійшли ще кілька гостей, яких я ніколи не очікувала зустріти на своєму весіллі.