Розділ 40

Зловила себе на думці, що розмірковую про те, що щойно сталося. Зейлі – Верховний альфа цілого клану вовків. Він сильний, здатний паралізувати свого суперника, змусити коритися силою, убити одним рухом руки і ще багато чого, про що я й гадки не маю, а я з ним сперечаюся.

То чому ж тоді так злякалася перевертня, який стоїть соціальними сходами нижче, ніж Верховний? Не розумію! Навіть не те лякає, що він виглядає здоровилом і поводиться як первісна людина, а якесь внутрішнє відчуття говорить, що цей перевертень, хоч і слабший фізично за голову клану, проте набагато небезпечніший.

Скільки мені ще тут стирчати? Люди ділом займаються, а я ворон рахую. Ах, так, немає ворон. Ще раптом так тужливо стало на душі, хоч плач. Спробувала якось відвернути увагу, розглядаючи хлопців, які трохи звикли до моєї присутності і, вже не звертаючи на мене уваги, займалися своїми справами.

Коли мої очі натрапили на двох перевертнів, які боролися між собою, намагаючись звалити один одного на землю, я раптом зрозуміла – один з них, хоча і намагається просто битися, але всередині в нього все кипить від туги, злості та болю, і звір рветься назовні. А я лише вловила відлуння цих почуттів.

Сивий чоловік, накульгуючи, підійшов до тих, хто бився, і зупинив бій. Він махнув рукою в бік колод, де сиділи глядачі, і покликав до себе ще двох чоловіків, щоб вони зайняли місце на імпровізованому татамі. Спершу тренер поплескав по плечу хлопця, який привернув мою увагу, потім його напарника і відпустив їх.

Бійці швидко попрямували до колод, сіли вдвох подалі від решти глядачів і почали стежити за поєдинком своїх друзів.

А мені наказали стояти на місці. На цьому місці. Прямо тут. Не відходити ні на крок. І я тут стоятиму!

Аутотренінг не допоміг. Незважаючи на те, що деякі з хлопців подивилися на мене здивовано, я незворушно пройшла до перевертня, який мене цікавив, і сіла поруч з ним на колоду:

 – Привіт, мене звати Віка.

– А я Талор, – з блискучою білозубою посмішкою, радісно представився хлопець. Однак, це був не той, з ким я хотіла познайомитися. – А ти гарна, – примружився він, нахиливши голову набік, – зблизька ще гарніша.

– Та невже?

– Правда-правда, – пустотливі бісики в очах, сексуальна усмішка на губах, взагалі, хлопчина не промах. – Така гарна, така жіночна, – співав він, – і...

– І одружена, – перервала я його серенаду.

– Та знаю я, – з досадою пирхнув він. – Може, якось вирішимо це питання?

– Наприклад? – з цікавістю глянула на симпатичного блондина з довгим волоссям, заплетеним у дрібні кіски, не дуже високого зросту, але з прекрасною постаттю. Нахабні зелені очі сяяли сміхом.

– Наприклад, – Талор вдав, що глибоко задумався, потім зрадувано запропонував: – Давай я його просто з'їм! І перешкоди зникнуть.

– Подавишся, – запевнила я його, – навіть не намагайся. Не твоїх зубів видобуток.

Поки ми перекидалися жартами, чоловік, що сидів поруч зі мною, навіть не повернув голову, ніби поряд з ним була якась дрібна комашка, що навіть не заслуговує на увагу. Він мовчав і похмуро дивився прямо перед собою.

При ближчому розгляді виявилося, що хлопець не такий молодий, як мені здалося спочатку. Можливо, вік йому додавали стомлений вигляд, зморшка між насупленими бровами, тіні під неживими сірими очима. Його злегка розпатлане недоглянуте русяве волосся було заплетене в косу, яка майже досягала пояса.

– Твій друг не глухий випадково? – обережно запитала я. Справді, сидить, наче він один на всьому стадіоні, і ні на що не реагує.

Але після моїх слів він раптом ніби прокинувся, підвівся і... пішов від нас із Талором геть. Він направився до місця, де стояли великі щити з намальованими різноколірними колами і де четверо перевертнів вправлялися в метанні ножів.

– Талоре, – тихо покликала я хлопця, який ошелешено спостерігав за другом, що віддалявся, – будь ласка, залиш мене одну, прямо зараз.

– Добре, – розгублено промовив він і підвівся.

Я випадково кинула погляд на Верховного, який щось говорив своїм підлеглим, і в той же момент Павло обернувся в мій бік.

Негайно виникло питання «чи ти молилася на ніч, Дездемоно?», бо моєму чоловікові явно не сподобалося, що біля його дружини стоїть сторонній чоловік і поблизу більше нікого немає.

Павло відразу кинувся до мене, але Верховний зупинив його, схопивши за плече. Ще одна спроба прорватися до мене знову провалилася – Зейлі різко повернув його до себе і щось сказав. Чоловік завмер на місці.

Полегшено видихнула. Розбірки відкладаються на якийсь час. Тільки тепер помітила, що Талор, як я і просила, залишив мене одну і вже на півдорозі до невеликої групи колег, що сидять на колодах метрів за п'ятнадцять від мене.

А от перевертень, імені якого я досі не знаю, вже досить далеко і повертатися, щоб поговорити зі мною, не збирається. І що робити? Не бігати ж мені по всьому полю за чоловіком, який навіть не хоче дивитися в мій бік?

А от хто пильно на мене дивиться, то це Верховний, хоч і розмовляє він у цей час із Нарідісом. Мій чоловік знову спробував було повернутися до мене, але Зейлі так люто рикнув на нього, вимагаючи повної уваги до своєї персони, що Павло не міг не послухатися.

А голова клану знову поглянув у мій бік, і тут мене нарешті дійшло – він знає! Зейлі знає, що я збиралася робити, і не проти того, щоб я спробувала заспокоїти вовка, який мав якесь нещастя. Тому зараз не відпускає Пашку, щоби не заважав мені.

Я полегшено видихнула. Ну якщо так, то гріх не скористатися таким випадком. І перевела погляд на перевертня, що віддалявся. Постараюся відтворити те, що робила під час розмови з Догером. Потрібно відшукати цю дивовижну тонку нитку, здатну зв'язати мене і вовка, що рветься на волю. Невже мені вдасться знову це зробити?

Як і в той раз, коли уявила, що гладжу густе тепле хутро, так і тепер я, заплющивши очі, уявила, як невагома, мерехтлива всіма кольорами веселки міцна нитка, потяглася від мене до величезного звіра, що страждає, зв'язуючи нас, заспокоюючи його, погладжуючи.