Розділ 25

Я вже рушила слідом, але одразу зупинилася. Він заявив, що я належу іншому чоловікові! Звідки він це взяв? Ми з Красіним тільки сьогодні вирішили спробувати жити разом, а цей хлопець…

Ой, що це я справді? Усі ж знають, що ми з Павлом подали заяву до РАГСу, от Матвій і вирішив допомогти однокурсникові. А в мене якісь дурні підозри.

До Оксани так і не додзвонилася, тож піду до метро.

– Ну, – скомандувала я сама собі, – вперед!

Вечір пройшов як зазвичай: вечеря, трохи навчання, трохи читання, трохи телевізора і спати. Почувалася такою втомленою, що ледве дісталася ліжка. Думала, що за всю ніч жодного разу навіть очі не розплющу. Але...

Заснула я і справді майже миттєво, як тільки голова торкнулася подушки, але приблизно через годину прокинулася, ніби хтось мене штовхнув. Покрутилася, зручніше влаштовуючись, і знову задрімала. Прокинулася цього разу вже хвилин за десять. Сон випарувався, ніби й не хотілося мені зовсім недавно спати так, що з ніг падала.

Та що ж це таке? Перекидаюся з боку на бік вже не пам'ятаю вкотре, і раптом мене осяває – не можу заснути, бо немає тих міцних чоловічих грудей за спиною, на які можна спертися. Хочу просто зараз притиснутися головою до надійного плеча, відчути ніжний дотик широкої долоні на талії, відчути за собою легке дихання...

Неймовірно! Мені бракує Павла. Стільки часу намагалася його позбутися, а тепер, коли нарешті залишилася сама, мені його не вистачає.

Зітхнула приречено, сповзла з ліжка і попрямувала на кухню. Сподіваюся, що склянка гарячого молока з медом допоможе мені розслабитися і спокійно заснути.

Це дійсно допомогло. Молоко, мед і тиха спокійна музика на мобільнику створили свій магічний ефект, і незабаром я задрімала.

Гучний стукіт, що пролунав десь у будинку, вирвав мене з обіймів сну. Я розплющила очі і мало не задихнулася від емоцій, що нахлинули. Серце билося як божевільне, дихання важко виривалося з горла, шкіра вкрилася рясним потом від жару, що обпалював усе тіло.

Мені знову наснився той самий сон, де я кохалася з пристрасним незнайомцем.

Від його поцілунків і дотиків я горіла. Його руки, то ніжно торкаючись, то сильно натискаючи на мою шкіру, гладили все моє тіло. Від його пестощів я танула, як свічка біля каміна. Він любив мене так віддано, ніби я була єдиною важливою людиною у всьому світі. І навіть у всіх інших відомих йому світах!

«Мей… – шепотів він тихо, – Мей тіа карі.»

Сон усе ще туманив мою голову, і я зловила себе на тому, що безглуздо посміхаюся, згадуючи чоловіка зі сну — світле волосся, блакитні очі, що сяяли захопленням і любов'ю. І його ніжний шепіт: 

«Моя… Моя кохана дружина».

Гучний гуркіт зіпсував цей прекрасний сон. Я зіскочила з ліжка, вибігла в коридор і озирнулася, намагаючись знайти джерело шуму. Почулася приглушена лайка.

Я кинулася до кабінету батька, де Ксюша вже напівголосно бурчала, збираючи з підлоги книги, які, мабуть, звалила, витираючи полиці.

– Оксано, тобі допомогти?

– Справлюся сама. Я тебе розбудила? вона глянула на мене і продовжила складати книжки в стоси. – Говорила, що треба ще шафу купити, – тихенько пробурмотіла, – так ні, хай зверху лежать, і так добре.

– А що це ти зранку за прибирання взялася? – я здивовано озирнулася.

– Свєтка моя сьогодні приїжджає зі своїм спортсменом, хочу додому піти. Та не так уже й рано, як ти думаєш, – вона махнула рукою на старовинний годинник із маятником.

Я подивилася на циферблат і не повірила очам – майже опівдні. Оце я задрімала!

– А чому ти мене не розбудила? – здивовано спитала. – День уже давно.

– Валера сказав… ой! Валерій Дмитрович розпорядився тебе не будити. Казав, що тобі відпочити не завадить. Він чув, як ти вночі по хаті ходила.

– Зрозуміло, а він де сам?

– На фабриці, – хатня робітниця віднесла зібрані книги до шафи і поклала на місце. – Сказав, що справ накопичилося вище даху. А ти вдома сьогодні залишишся?

– Ага, я вільна, як вітер, – засміялася я і позіхнула, – напевно, ще поніжуся в ліжечку.

Попрямувала до дверей і раптом згадала:

– Ой, ні, не вдома. Мене Анастасія на обід запросила.

Ксюша запитливо подивилася на мене:

– Обід? Удвох?

– Ну так. А що?

– Нічого, – знизала вона плечима, – просто ти начебто не планувала ніякого обіду. 

– Ми вчора домовились, – пояснила я. Знову позіхнула і відразу згадала свій сон. Відчула, як фарба заливає моє обличчя і одразу стало жарко. 

Поки Ксюша не звернула увагу на те, що я почервоніла, бігом вилетіла з татового кабінету і помчала у ванну. Кілька разів хлюпнула собі в обличчя прохолодною водою, яка трохи остудила мою нестримну уяву, що пропонувала подальший розвиток еротичного сновидіння. 

Суворо наказала собі не забивати голову дурницями і подзвонила Павловій матері.

– О другій годині тобі зручно буде? – запитала Анастасія, – я пришлю за тобою машину.

– Зручно, – погодилася я, вимкнула мобільний, підійшла до дзеркала і задумливо поглянула на своє зображення. Що ж мені вдягнути на зустріч із Анастасією Миколаївною?

Врешті-решт вирішила, що надто яскраво і помітно вдягатися не варто, адже це не зустріч із друзями. Виглядати надто офіційно і суворо теж не хотілося.

Потім згадала, що в мене є вбрання, яке цілком підходить для такого випадку сукня з креш велюру малахітового кольору із заниженою талією, облягаючим ліфом і злегка призбираною спідницею, що спускається м'якими хвилями нижче колін. Цю сукню я привезла з Італії минулого літа і жодного разу ще не носила. І ось тепер настав слушний момент.

Рівно за п’ять хвилин до другої, я знову стояла біля дзеркала, критично розглядаючи своє відображення. Дивлячись, як м'яко облягає мою фігуру велюровий одяг, згадала, чому саме цю сукню відразу зняла з плічок для примірки, хоч дві надзвичайно серйозні дівчини запевняли, що мені більше підійде зовсім інший фасон, та й колір цей зовсім не для мене.