Розділ 6

— Що думаєш? — поцікавилась у свого секретаря Агата, щойно він відклав убік останній аркуш.

Фаня задумливо дивився у вікно та мовчав. Він майже отямився після учорашніх посиденьок у ресторані, а тепер вже декілька годин пив трав’яний чай за рецептом господаря садиби та читав рукопис.

Агата не заважала йому. За цей час вона встигла позагоряти на терасі, поласувати тирамісу, яке виявилось насправді вельми смачним, і навіть пообідати апетитним бульйоном з домашньої курки та саморобною локшиною, яку тут іменували тістом. Востаннє такий делікатес Агата споживала ще в дитинстві. Куди там тим бройлерам!

Про фігуру Агата воліла не думати. З такою смакотою на кожному кроці важко втримати модну вагу. Агата присвятить цій проблемі час пізніше. Відпочинок — форевер!

Нав’яливши капелюх та окуляри з ультрафіолетовими фільтрами, Агата поблукала місцевим сувенірним ринком та помилувалася етнічними виробами: сорочками, керамікою, різьбленими скриньками та тарілками. Вона навіть придбала для Фані ручний масажер з дерев’яними коліщатами та вив’язані з вовни шкарпетки, бо її секретар не звик до прохолодних вечорів. А ще Агата дізналася, що кредитки тут не в милості. Усі продавці хотіли готівку. З нею, на жаль, або на щастя, в Агати були проблеми. Тому й витратила вона не надто багато.

Загалом час минув доволі швидко, проте Агата раз по раз поверталась думками до Фані, точніше до сценарію, що випадково потрапив до її рук.

В номер Агата повернулася ближче до вечора. Фаня сидів все в тому ж кріслі-гойдалці та дочитував текст. Навколо нього підлогу вкрили трохи пожовклі аркуші.

Загалом, чим більше Агата замислювалася та спостерігала, тим більше їй здавалося, що цьому рукопису років з десять. Принаймні паперу — так точно. Можливо, іншого дійсно не знайшлося? Який був у домі, на такому добра людина й записала роздуми Костика. Проте цей юнак і сюжет якось зовсім не корелювали в Агатиній свідомості. І підсвідомості також. Тому вона з таким нетерпінням чекала на вердикт Фані.

— Що я хочу сказати… — почав її секретар і знову замислився.

— Та кажи вже, бо зараз з’явиться автор, а я ще мушу ухвалити якесь рішення.

— Якби ти не сказала, що сценарій придумав Костянтин… Хіба він сценарист? Мені здавалося, що режисер.

— Режисер він, тобі не здалося. Та, думаю, кожен режисер трохи — таємно чи не дуже — щось пише, і точно додає свого до сюжету. Навіть Руді цим не гребував. Проте я згодна із тобою. Дуже схоже на те, що писала все ж жінка. Та Костик наполягає, що автор — він.

— Костик?

— А що? Не вимовляти ж безперервно це довжелезне ім’я. А так коротко і…

— Показує суть. Якийсь він…

— Легковажний та водночас…

— Хитрий, потайний.

— Як добре ми доповнюємо один одного, Фаню!

Агата обійшла секретаря зі спини та поцілувала у маківку, що вже починала лисіти. Той хмикнув.

— Тому ми досі разом. Хочеш в це вкластися? У кінострічку?

Агата підійшла до вікна та задумливо поглянула на гори й небо, що вже ніби увібрало в себе чорнила, яким писаний сценарій. От-от на землю впаде ніч.

— Думаю над цим. Якщо, звісно ж, існує той патент, про який згадував Костик. Інтелектуальна власність — річ важлива.

— Гарний сюжет. Ніби про тебе написаний. Не зовсім, але загалом…

Агата озирнулась.

— Ти теж помітив? Я могла б про себе таке ж написати у мемуарах. Деталі тільки трохи змінити… Думки та емоції так точно передані, що здається, ніби пережила все знову. Можливо, цей Костик знає про мене більше, ніж відомо пресі? Але звідки?

— Навряд чи. Якщо мені не все відомо, то звідки міг довідатись цей нахабний хлопчик? Хіба б ти сама йому розповіла.

— Ні, і ще раз — ні.

— Не сумніваюся.

— Що ж мені робити, Фаню?

— Агусю, а ти як відчуваєш? Несвідомі думки твої про що?

Що вона думає? А от що!

Агата кинулася шукати телефон. Вона не користувалась ним тут. Якщо вже відпочивати, то від усього. Та й перемовини з закордоном — це дорого. Агата не була марнотратною, хто б що про це не думав. Проте зараз збиралася витратити гроші на примху.

— Де ж він? — вигукнула нетерпляче.

— У блакитній сумочці, якщо ти шукаєш айфон, — долинуло з кімнати Фані.

— А сумка де?

— У червоній валізі, що стоїть у шафі.

Айфон знайшовся саме там.

— Що б я без тебе робила, Фаню!

— Навіщо ж без мене?

— Ти правий.

— Дану телефонуватимеш? — обережно промовив Фаня.

Агата не знала, яким чином він вгадує її думки, та й знати не хотіла.

— Він — найкращий у своїй справі, — відповіла, не дивлячись на свого секретаря. Вона знала, що зараз в її очах вирує азарт. Він виник всередині неї несподівано, наче смерч, й одразу ж полонив всю Агату — її тіло та душу. Так було завжди, коли щось стосувалося Недана. — Послухай, а тут що — інтернету немає?