Епілог

Епілог

Наступного ранку я прокинулася від яскравого сонячного світла, що повільно підбиралося до моїх закритих очей. Дивно, я такого раніше не відчувала в цьому світі. Стривай! Я ж в своєму минулому світі! Я повернулася цієї ночі!

Я схопилася з ліжка і почала відновлювати події минулої доби. Пам'ятаю підготовку, потім як читали заклинання. Як пройшла через воронку, штовхнула назад Сільвію, побачила Майкла і відключилася. Що у мене за мода така з'явилася - в найвідповідальніші моменти непритомніти?

Я озирнулася на всі боки і дізналася кімнату, в якій знаходилася. Це була кімната, яку ми колись ділили з Лоттою. Значить я зараз у тітки Єви. Придушила бажання в собі бажання насамперед кинутися вниз до вітальні.

Тепер Майкл мене бачить, тому і виглядати мені треба відповідно. Пішла в душ, довго стояла під теплими струменями води, вимила і висушила волосся. Шкода, косметики тільки немає. Гаразд, доведеться брати природною красою.

Хм, я начебто можу начарувати. Завмерла від цієї думки. Перевіряючи, чи слухається мене моя сила. Ось гребінець від столу відірвати змогла. Буду перевіряти далі. Відчинила навстіж вікно і наполовину висунулася на вулицю, змахнула руками - і ось на безхмарному небі вмить з'явилися білі пухнасті хмарини. Що ж, це добре.

Я повернулася до столу, взяла туш, що вже тут же з'явилася, олівець для брів і легку тоналку. Більшого мені поки не потрібно. Та й часу вже немає. Чую, хтось розмовляє внизу. Скрипнули сходи. Кинула на себе погляд в дзеркало і задоволено подумала, що виглядаю зовсім не погано.

У двері постукали. Я кинулася відкривати в надії, що це Майкл. За дверима посміхаючись стояла тітка Єва.

- Доброго ранку, люба! - вона тепло обняла мене. - Пішли снідати.

Роблячи черговий ковток кави, я все не могла відірвати очей від свого коханого привида. Не могла повірити, що тепер він бачить мене. Невже я дійсно повернулася?! Вони що точно мене бачать?! Мені не здається?! Раз у раз намагалася провести рукою перед носом у сидячого поруч Пола. І по веселим поглядам хлопців і тітки Єви розуміла, що мені це не сниться.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Тітка Єва підскочила і, пріхорашіваясь, пішла відчиняти. Цікаво, що я пропустила?

На порозі стояв Едвард з букетом.

- Проходь, Ед, - розквітла тітка Єва. - А ми тут чай п'ємо. Приєднаєшся?

- Чому б і ні, - сказав, сідаючи за стіл. - Привіт, Стелло, - підморгнув мені.

- Здрастуйте, Едварде. Приємно познайомитися. Дякую Вам за допомогу, - я простягнула йому руку.

Едвард взяв мене за руку, притягнув до себе і по-батьківськи обійняв.

- Їм кажи, - кивнув на мовчазних хлопців.

- Сказала. І ще не раз скажу, - широко посміхнулася. - Благо тепер ви тепер хоч чути мене можете!

- Що важко було? - запитав Пол.

- Ох, ще й як! Особливо, коли пояснювати щось треба було. Добре, що Майкл такий розумний виявився, так задачу мені полегшував. Хлопці, пішли прогуляємося до океану, - потягнула я братів на вулицю.

Думаю, тітці Єві з Едвардом є що обговорити і без нас. Хоча ні - не думаю, а точно впевнена. Варто тільки заглянути в їхні щасливі очі.

- Стелло, приїжджай до мене якось в гості, - сказав, прощаючись, Едвард. - Я тобі поясню, як мене знайти.

- Вибачте, Едвард, я вже знаю, - я знову посміхнулася. - Я у Вас вже була. Не скрізь, звичайно, - поспішила додати, - тільки в вітальні.

Чаклун звучно зареготав, смішно закидаючи голову назад.

- От пра-правнучка, от молодець!

Безмежний океан лежав перед нашим поглядом і оманливо вабив своєю тишею. Легкі хвилі повільно наповзали на берег і, немов здивувавшись, що ми знаходимось так близько, так само повільно відступали назад. Прозора вода таїла в собі безліч прихованих скарбів - таких, як наприклад, красиві золотисті рибки або яскраво-салатові водорості. Ми втрьох дивилися в воду і не могли відірвати погляду від маленького краба, що намагався перебратися через величезний валун.

Мені стало шкода малюка. Помах рукою, і краб м'яко опустився з другого боку від перепони.

- Ого, як ти можеш? - здивувався Пол. Майкл тільки ніжно посміхнувся. Пол продовжив, - а як ще ти можеш? Чогось нового навчилася?

Я знизала плечима. Тут же небо похмуро насупилося грозовими хмарами, всюди блищали блискавки і оглушав грім. Штормові хвилі з диким ревом мчали на берег.

- Пішли, Стелло, тут небезпечно, - дбайливо взяв мене за плечі Майкл.

Я дзвінко розсміялася.

- Дуже навіть безпечно. Для мене, звичайно, - і клацнула пальцями.

Враз картинка ніби очистилася від брудно-сірих фарб. Яскраве сонце на безхмарному небі і ніжний шепіт крихітних хвиль.

- Зрозумів, друже, не варто ображати мою дівчину, - повернувся до брата Майкл.

- Ага. Та й ти б запам'ятав, що вам краще не сваритися, - в тон йому відповів Пол.

- Знали б ви, скільки мене там мучили, перш ніж я навчилася робити це силою думки, - посміхнулася я.- Тепер я просто стала справжньою відьмою. Навчилася користуватися своєю силою. Напевно, в цьому і є моє призначення.

- А літати вмієш? - запитав Пол.

- Неа, в цьому світі ні. Але ось з мітлою цілком собі можу.

Раз - і в руках у мене вже нова красива мітла, два - і я вже, відштовхуючись від землі, злітають у небо.

- Ну хоч у чомусь ми краще, - регоче Майкл і обидва привиди, сміючись, наздоганяють мене вже на висоті.

Через якийсь час ми, награвшись в квача, знижуємо швидкість і опускаємося акурат на місці зльоту.

- Я зголоднів, - Пол погладив себе по животу, - піду в магазин. Замовлення приймаються.

- Пол, я можу начарувати нам що завгодно. Чого ти хочеш? - повернулася я до хлопця.

- Пройтися хочу, - відповів він. - А ви тут поки поспілкуйтеся.

Розвернувся і пішов, перед цим злегка нахиливши голову, ніби у відповідь на мовчазну подяку брата.