Розділ 30

Прародичка та її продовження

- Розкажи мені, Стелло, - чому ти так прагнеш потрапити в твій колишній світ, - звернулася до мене Віолетта, коли ми майже дійши до її доглянутої ділянки.

Садок Віолетти нагадував рай для любителя троянд. Які троянди тут тільки не зростали - і білі, і червоні, і бордові, і ніжно-рожеві, і бузкові, і сині, і зелені, і навіть чорні! А аромат який стояв! І не агресивно-нав'язливий, а легкий квітковий.

Білий двоповерховий будиночок потопав у зелені, на вікнах висіли яскраво-сині фіранки в клітинку, які надавали дому барвистого акценту.

Трохи віддалік розташовувалася альпійська гірка з прозорим холодним невеликим струмком, блискучим і переливаючимсчя в сонячних променях. Шум води, що постійно текла тут, дарував вухам якусь абсолютно неземну насолоду. Так і хотілося завмерти тут, закрити очі і вічно насолоджуватися цими чарівними звуками.

За струмком то тут, то там були розкидані соковито-зелені кущі зовсім химерних форм. Між ними визирали світло-бежеві античні статуї, маленькі ліпні янголята та фігурки різних надприродних істот. Здавалося, що вони ось-ось оживуть і підуть гуляти по цьому незвичайному саду, доріжки якого зверху явно нагадували лабіринт.

Серед яскраво-салатової зелені височіла біла кругла альтанка, всередині якої розташовувався невеликий круглий столик кольору слонової кістки і в тон йому різьблені стільці. На столику стояв маленький фарфоровий чайник кольору ультрамарин і пару таких же крихітних чашок. Поруч з ними в прозорій вазі стояли пишні гілочки гортензії кольору фуксії.

Поруч зі столиком якраз під навісом альтанки стояла позолочена клітка з різнокольоровими папугами. Ці яскраві живі крапельки весело щебетали, перекрикуючи один одного і створюючи абсолютний хаос. Вони геть заглушали легкий шепіт струмка.

Я задивилася на пірнатих улюбленців моєї прародительки і відповіла не відразу.

- Розумієте, Віолетто, я тут відчуваю себе абсолютно чужою. Хоча начебто і не повинна так себе почувати - тут моїх родичів тільки більше сотні. Але, звичайно ж, головна причина, як Ви розумієте, криється в іншому. Я його дійсно люблю. Так, як нікого і ніколи.

- Сонечко, скільки тобі років?

- Мені шістнадцять. Розумію, що це звучить по-дитячому. Всі ці «нікого» і «ніколи». Але я набагато старша за мій земний вік, - сумно посміхнулася я.

- Розкажи мені, який він, - поставила таке питання відьма.

При думці про Майкла я наче засяяла. На обличчі заграла посмішка, в очах з'явився блиск, а сама я ніби здійнялася в повітря.

- Він найкращий. Крім того, що він шалено красивий і розумний, він турботливий, але не розмазня. Завжди вирішує всі проблеми, але при цьому прислухається до моєї думки. Сильний і фізично, і духовно. Він вірний: чого тільки варто було подивитися на красуню Лілі, що увивалася за ним. Він кохає: я для нього єдина в цілому світі. Я ще довго могла б говорити. Але скажу одне - він для мене неповторний!

- Ну, не такий вже і неповторний. Наскільки я чула, є у нього точна копія, - промовила Віолетта, натякаючи на брата привида.

- Зовнішність для мене не має значення, якщо мова йде про Майкла.

- Джен Ейр, значить? - вирішила уточнити моя прародителька.

- Повністю з нею згодна. Зовнішність важлива тільки спочатку. Далі - важливо яка ти людина. Або в моєму випадку - привид.

- Дякую. Пояснила дохідливо і зрозуміло. Не буду приховувати, ви мене дуже зацікавили. Зараз поясню чому.

Віолетта присіла на лавку в саду і жестом запросила мене приєднатися до неї. Я присіла поруч з моєю родичкою так, ніби вона була моя бабуся, а не наймогутніша відьма в світі, і приготувалася слухати.

- Колись давним-давно я жила в світі людей. Це було багато-багато років тому. Я завжди вирізнялася з-поміж звичайних істот. Адже я відьма, - з сумом сказала Віолетта. - І до того ж дуже могутня. Мене ненавиділи, мене боялися, наді мною кепкували і мене проганяли. Але ніхто ніколи не любив мене. Ні, звичайно ж, діти у мене були. Але це була скоріше необхідність продовження роду, а не щастя, подароване коханою людиною. Я шукала кохання, не могла його знайти та вирішила, що це все казки, придумані для маленьких дітей. А оскількі я втомилася від пильної уваги оточуючих, я вирішила створити свій власний світ. Я довго готувалася і створила його таким, як я хотіла. Магічні плетіння нагадували воронку. Тобто війти сюди після смерті ти можеш, а вийти ні. Я зв'язала свій потойбічний світ з надприродньою складовою і, вуаля, всі надприродні істоти після своєї смерті теж повінні були потрапляти сюди. Чому я так вирішила? Подумала, что мені ймовірно буде тут з часом самотньо. А надприродні істоти такі ж виродки, як і я, тому вибір припав на них. Я ще раз перевірила всі плетіння цього світу і підготувала свою смерть. Перший час я насолоджувалася своєю самотністю, розважалася ураганами і вибухами зірок. Після цього створила собі затишне гніздечко, - вона махнула рукою на будинок та сад і продовжила, - і зайнялася розведенням троянд. Я ж зовсім не використовую магію. Це моє хобі. Моя віддушіна і натхнення. Потім почали з'являтися померлі істоти. Ми відразу ж ввели правила - вони не чіпають мене, я не чіпаю їх. І всі жили в злагоді. Опісля тут почали з'являтися мої нащадки. Але я все так само продовжувала жити відокремлено. І тільки зрідка я відвідувала моїх рідних на родинному святкуванні. Чесно кажучи, я давно вже їх не бачила. Та й чого я не знала? Я ж можу дізнатися все що завгодно, не виходячи з дому і навіть не відкриваючи рота. Загалом нудно мені це все. Ось копатися тут, - вона вказала рукою на троянди, - куди цікавіше. Розумію, що звучу як бабуся, але нічого з собою вдіяти не можу.

Віолетта дзвінко засміялася абсолютно не старечим сміхом. Я голосно вторила їй.

- А потім я почула про тебе. Мередіт хвалила тебе. Говорила про твою витримку і самоконтроль, а також про твою здатності з першого разу викликати події з пам'яті роду. Я зацікавилася тобою ще більше. А вже коли ти, без будь-якої магічної підготовки, увіковічнила Тревора, то я вирішила з тобою побачитися. До речі, всі твої магічні навчання в цьому світі також не залишилися мною непоміченими. Я спостерігала за тобою. І скажу тобі, ти викликаєш у мене більше гордості, ніж мої діти.