Розділ 13

Несподіванка

Минуло кілька днів з того злощасного вечора. Зовні все зберігало видимість спокою. Ніхто з нас - ні Майкл, ні я, ні Лотта, ні тітка Єва - до розмови про минулі події не поверталися.

Лілі випустили з лікарні, але поставили на облік до психіатра, призначили їй купу якихось ліків, ймовірно, заспокійливих.

Ми ж проводили весь час з ранку і до вечора на березі океану. Я купалася, Лотта засмагала, а Майкл валявся в тіні шезлонга і запоєм читав якісь книги.

Хороші звички зберігаються, іноді думала я про себе.

В один із днів Майкл поїхав з Роєм по своїх чоловічих справах - хлопці планували заїхати в тир постріляти, а потім десь посидіти. Тітки Єви зараз теж не було вдома.

Я сиділа на дивані у вітальні і читала електронну книгу. Ех, було б краще, звичайно, погортати паперову, але на крайній випадок зійде і така.

Лотта була нагорі у своїй кімнаті, вірніше - в нашій кімнаті. Я не хотіла муляти їй очі, а стосунки у нас так і не налагодилися, тому я проводила весь вільний час внизу у вітальні.

З тіткою Євою ми так ні про що й не поговорили. І, здається, зараз в цьому зовсім відпала необхідність. Нічого надприродного за два тижні, що відбулися з пригоди на мосту, не сталося.

Книга, яку я читала, була не особливо цікавою. Тому я раз у раз йшла в свої думки.

Від роздумів мене відволік обережний стукіт у двері.

- Майкл, ти тут? Ти мене чуєш? - почувся з-за дверей дівочий голос.

Мені не можна було відкривати двері в чужому домі, тому я тихо покликала:

- Лотта, спустися, будь ласка. Тут якась дівчина хоче побачити Майкла.

Добре, що привиди володіють суперслухом, інакше мені довелося б підніматися нагору.

Буквально через одну секунду Лотта вже була внизу. Стук повторився. Лотта рвучко відчинила двері. За дверима стояла Лілі.

- А це ти ... А де мій хлопець? - діловито сказала вона, входячи без запрошення в будинок.

- Який хлопець? - здивувалася Лотта.

- А ти ніби не знаєш? Брат твій, - сказала, усміхаючись, Лілі.

При цьому її очі дивно бігали по кімнаті, немов живучи своїм окремим життям.

Зараз я пошкодувала, що не вмію спілкуватися з Лоттою за допомогою думок. Інакше я б попросила її бути обережніше, оскільки поведінка Лілі вселяла якісь побоювання. Але Лотта, здавалося, нічого не помітила.

- Ліл, ти явно не з себе, - сказала вона, дивлячись прямо на гостю, - ти помиляєшся. Як мінімум на пару років.

- Та що ти знаєш, маленька дура?! - в руках у Лілі раптово опинився ніж. - Він мене любить і завжди любив тільки мене!

Лілі, здавалося, не помічала мене, що сиділа з очманілий виглядом на дивані.

- Лілі, заспокойся. Все гаразд. Звичайно, Майкл любить тільки тебе, - миролюбно сказала Лотта, нарешті помітивши душевний стан Лілі. - Звичайно, він завжди любив тільки тебе.

- Ах ти лицемірка, - заревіла Лілі, кинувшись з ножем на Лотту, - Ти завжди говориш тільки те, що я хочу почути, - кричала вона, продовжуючи свій небезпечний рух.

І Лотта, яка повинна була відскочити, відлетіти або як це у привидів називається, стояла немов прикута до місця, заворожено дивлячись на ніж.

- Стій, - крикнула я, змахнувши руками, мій телефон при цьому впав, екран тріснув.

Але найдивнішим було те, що Лілі раптово завмерла на місці, з занесеної над підлогою для чергового кроку ногою. Її рот відкривався й закривався, нібито вона щось кричала, але при цьому вона не видавала ні звуку.

Уражена я дивилася на неї, все ще перебуваючи в шоці від подій, що відбувалися у цьому маленькому приміщенні.

Лотта істерично засміялася. Було видно, що у дівчинки здали нерви, бо неможливо в здоровому глузді так, буквально, кататися зі сміху.

- Лілі, відімри! Не стій! Або що мені там належить сказати! - закричала я.

Але це не справило ніякого ефекту. Лілі так і продовжувала стояти з піднятою ногою і відкриваючимся ротом. Тільки тепер до цієї картини додалися її повні нерозуміння і жаху очі.

- Лотта, телефонуй тітці Єві! Я не знаю, що з нею робити.

Тітка Єва була на місці хвилин через двадцять. І всі ці двадцять хвилин ми провели в мовчазному очікуванні. Вірніше, я провела. Лілі, зі зрозумілих причин, теж мовчала, а Лотта раз у раз пирскала від сміху.

- Стелла, мабуть, прийшов час поговорити, - були перші слова тітки Єви, яка здивовано розглядала цю картину. - Але спочатку давай виправимо це, - вона махнула рукою в бік Лілі.

- Я не знаю що робити! - в паніці відповіла я. - Я сказала їй «Стій», коли вона з ножем кинувся на Лотту. Але ніякі інші слова не допомагають їй відмерти.

- Ну, по-перше, для цього потрібні не тільки слова, - спокійно промовила тітка Єва, а по-друге, ви обидві - вірніше, всі ви, - виправилася вона, - бачите, скільки сили мають начебто звичайні слова. Стелла, сядь на диван. Лотта, попроси Майкла протягом години не з'являтися вдома. Стеллі зараз не потрібно ні на що відволікатися.

Я сіла на диван, мої руки дуже помітно тремтіли.

- Ось бачиш, люба, тобі треба спочатку заспокоїтися. Закрий очі і уяви теплий пісок, яскраве сонечко і ласкавий океан. На пляжі зовсім нікого немає. І тебе там теж немає. Ти просто дивишся на нього очима спостерігача з боку. Зосередься на цьому спокійному пейзажі і повільно дихай. Ти немов розчиняєшся в цій картині. Ти - сама природа.

Я відчувала, що дійсно починаю заспокоюватися, роблячи так, як просить тітка Єва.

- А тепер повільно відкрий очі, ти не дивишся в різні боки, а дивишся прямо на це полум'я, - перед собою тітка Єва тримала запалену свічку. - Тепер спокійно і впевнено дозволь їй рухатися.

- Руками треба махати? - задала я дурне питання.

- Це не обов'язково. Ти повинна дозволити їй.

Я зосередилася на маленькому злегка тремтячому полум'ї, намагаючись забути, що ця дівчина говорила про мого хлопця. Моє тіло повністю розслабилося, по ньому розтіклися тепло і спокій, і я подумки сказала: