Розділ 4

Запрошення

Майкл проводив мене до дому. Як тільки ми почали прощатися, між нами повисло незручне мовчання. Ніхто з нас не наважувався його перервати. І тут я зробила черговий дурний (з моєї точки зору) вчинок. Я піднялася навшпиньки, поцілувала його в щоку і швидко, не озираючись, втекла до хати.

Мама почала було розпитувати про поїздку в бібліотеку, але, побачивши, моє розгублене обличчя, швидко припинила ці спроби і не стала заперечувати, коли я захотіла піднятися в свою кімнату.

Їсти не хотілося. Сьогоднішнім днем ​​я вже наїлася.

Взявши речі, я відразу ж відправилася у ванну. Ввімкнувши воду, я якийсь час стояла під душем і розглядала свою руку. Ніяких слідів сьогоднішньої події я, звичайно ж, не побачила. Я спробувала шкіру на дотик. Нічого не змінилось.

Дивно було відчувати, що я тепер інша. Взагалі-то, дивно було усвідомлювати, що все навколо сильно змінилося. Наче в середині вистави, коли ти вже повністю занурилася в історію, хтось увімкнув світло в залі для глядачів. Актори все так же стоять на сцені, але замість гарного купе поїзда, майстерно намальованого в уяві режисером, тепер ти бачиш самотньо стоячий трохи облізлий стілець і зів’ялі квіти у припорошеній пилюкою вазі.

Я вимкнула воду і ще деякий час просто стояла, задумавшись, поки з мого волосся краплями стікала вода. Злегка повівши головою, я немов скинула з себе заціпеніння і почала витиратися.

У кімнаті я лягла на ліжко, вставила навушники у вуха і повністю занурилася в свої думки. Я дивилася незрячим поглядом у стелю, а переді мною все спливало озеро, Вакха та Майкл. Ця картина змінювалася іншою - ось Майкл тримає мене за руку і каже, що я йому подобаюся. Чи було це правдою чи просто наснилося мені? Чи може таке взагалі бути наяву? І при всьому при цьому - чи можу я взагалі подобатися такому ідеальному красеню?

Мої думки перервала мама, схилившись наді мною і закриваючи мені стелю, на яку я дивилася. Вона щось говорила мені, але я не чула її, тільки бачила, як ворушаться її губи.

- Почекай, секундочку, - сказала я, витягуючи приховані волоссям бездротові навушники з вух. – Повтори, будь ласка.

- Сонечко, там тобі дещо принесли. Спустися, будь ласка.

Перше, що я побачила, коли почала спускатися по сходах - був величезний, буквально неосяжний, букет яскраво-червоних троянд середнього розміру. Картка свідчила, що букет був від Майкла, а також запрошувала мене з батьками до них на вечерю завтра ввечері та закінчувалась питанням - «Чи можу я сподіватися?»

Замість відповіді я написала нижче свій номер телефону і попросила кур'єра доставити картку відправнику. Під мовчазним поглядом мами я ледве підняла букет і повільно понесла його по сходах у свою кімнату. Кімната відразу ж наповнилася пахощами троянд. Ммм, мій улюблений запах. Але не нудотно-солодкий, а заворожуюче-м'який.

Я знову лягла на ліжко, вставивши в вуха навушники. Раз по раз та й поглядала на букет. Я роздумувала: це тільки у привидів такі красиві залицяння?..

В кишені завібрував телефон. Я відкрила повідомлення:

- Привіт! Чи можу я сподіватися?

- Привіт! Мабудь. Але я ще не розмовляла з батьками.

- Думаєш, як сказати?

- Ні. Чекаю тата з роботи. Пізніше повідомлю результати, - на ходу додруковувала я, побачивши  татову машину в вікно. Я вимкнула музику, витягла навушники і глянула в дзеркало. Так, треба заспокоїтися. Щось я дійсно виглядаю дуже схвильованою. Я зробила вдих і видих і відкрила двері своєї кімнати. Відразу ж смачно запахло запеченим м'ясом. Мама готувала вечерю.

- Тобі допомогти, мамо?

- Що, сонечко? - мало не впустила м'ясо мама. - А, ні. Сідай. Тато зараз переодягнеться і підійде.

- Ну, що, красуня, як справи? - чмокнув мене в лоб та запитав тато, а потім підморгнув. Після цього він обійняв і поцілував маму, потім сів за стіл.

Я зрозуміла, що вони з мамою вже встигли поспілкуватися на рахунок мого букету. Тому не стала відкладати розмову в довгий ящик і, поки мама розкладала пахучу їжу по тарілках, я сказала, роблячи паузу після кожного слова:

- Надійшла пропозиція вечері ...

- Доню, нам треба щось знати? - перебив мене тато.

- Ти не дав мені закінчити.

- Вибач. Продовжуй.

- На вечерю запрошують всіх нас. Завтра.

- Хм ... - тільки й вимовив тато.

- Вікторе, можливо нам все-таки варто познайомитися з тим, хто викликає цікавість у нашої дочки, - м'яко сказала мама.

- Хм ... Дайте мені трохи часу. Я обдумаю цю пропозицію. - тато дуже не любив ходити в гості.

Вечеря пройшла за розмовами про те, про се.

Після вечері тато сказав:

- Дівчата, добре. Якщо ви так хочете, давайте сходимо в гості до наших нових сусідів.

Ми з мамою засяяли. Я - з досить зрозумілих причин (вірніше, причини), а мама - просто давно нікуди не виходила і, крім того, вже досить здружилася з місіс Грін.

Як і будь-яка дівчинка, я дуже морочилися тим, як я буду виглядати на вечері. Вирішивши, що вибирати одяг я буду вранці, я знову вирушила у ванну кімнату: потрібно було зробити маску, привести в порядок нігті і ще багато усіляких дівчачих речей. Вечір пролетів непомітно.

Перед сном ми з Майклом трохи попереписувалися і побажали один одному солодких снів на прощання. Це було дуже приємно і дуже незвично - дуже важлива для мене людина ніби стала трохи ближче до мене і вже бажає мені добраніч.

Ніч дійсно пройшла спокійно. Мені снилися приємні сни про те, як ми з Майклом прогулювалися за ручку під пальмами десь в Каліфорнії, де сонячно і зовсім немає дощів.

Вранці мама заскочила до мене перед роботою, щоб запитати, чи потрібна мені допомога з нарядом. Ось за що я люблю свою маму, так це за те, що відносини у нас з нею дружні. Вона цілком могла б бути моєю подружкою. Якби була молодшою, звичайно.

Я пообіцяла їй, що впораюся сама. Щось та й можна вибрати з цієї півсотні різнокольорових суконь, що висять у мене в шафі.