Розділ 8. Ранок наступного дня

Липень був у розпалі, але в колишньому приміщенні водонасосної станції було досить прохолодно. На щастя Єва захопила із собою кофтинку і жодного разу не пошкодувала про це.
- З чого почнімо? - Запитала дівчина
- Давай спочатку подивимося, що тут усередині, а потім оглянемо водостоки, вони знаходяться зовні, якщо пощастить вийдемо до них із будівлі, - запропонував свій план Стас.
Водонасосна станція являла собою величезний бетонний блок, який більше нагадував покинутий бетонний сарай. Усередині розташовувалися величезні конструкції для перекачування та очищення води, але це було вже у минулому, зараз вони просто гниють та іржавіють. У нижньому блоці виднілися порожні ємності для води, раніше там плескалася вода, а зараз там росте пліснява та мох.
Не знайшовши нічого цікавого, детективи спустилися на нижній рівень, там все було так само, як і на блок вище, тільки було трохи холодніше. Так нічого і не знайшовши, побродивши повз порожні секції, детективи вирішили вирушити до зовнішніх водостоків.
На вулиці було набагато тепліше і Єва скинула свою кофту, пов'язавши її на попереку. Детективи оглядали водосток за водостоком, але нічого підозрілого не знайшли.
Раптом Стас запитав Єву.
– Скажи, чому ти вирішила стати приватним детективом?
- А ти не здогадався? - запитанням на запитання відповіла дівчина, - В поліцейськомк відділу ти постійно комусь підчиняєшся, виконуєш накази. Це не моє, я люблю свободу.
- Ось скільки ти працюєш у поліції? - поцікавилася Єва, - Далеко просунувся кар'єрною драбиною?
- Кілька років, - відповів хлопець, - Чесно кажучи, справа Островського була моєю першою справою, дуже хотілося її розкрити. Опитав Островських, Левченко,  навіть знайшов свідка бабусю, яка бачила чорну іномарку, але все це виявилось марним.
Декілька хвилин напарники йшли мовчки, і раптом Єву осяяло.
- Я тільки зараз до цього додумалася, скажи у кого з опитуваних тобою людей рік тому було каштанове волосся?
Молодший слідчий замислився.
- У старшої Левченко, бабусі Ксени, Аліси, бабусі з таксою. До чого ти зараз ведеш? - дивувався Стас
- А що як пасмо волосся належить комусь із них? Кожна з них знає або бачила обох хлопчаків, перебували з ним у хороших або просто нейтральних відносинах, на предмет ДНК перевіряли тільки Островську і Левченко, ми жінкам не казали, але їх ДНК так само звіряли з матеріалом виділеним з волосся і вони не співпали значить Левченко можна викреслити зі списку, - підсумувала Єва.
- Ти пропонуєш ще раз із ними поговорити? З кого почнемо? - пожвавішав Стас
- Давай почнемо з бабусі Ксени, з нею я ще не спілкувалася, - запропонувала Берегова
Захоплені діалогом напарники не помітили, як наблизилися до останнього водостоку. Він помітно відрізнявся від інших. До решти водостоків вела плавна гірка з будівлі, як у аквапарку, щоб вода не падала, а стікала у водосток, тут же над водостоком височіла діра, а уламки труби лежали з правого боку від ємності.
Стас обійшов квадратний водосток і німим рух покликав Єву.
- Дивись, - і вказав пальцем на якийсь незрозумілий на вигляд темно-синій предмет.
- Це схоже на якийсь клаптик, але тільки від чого він? - Задумалася Єва
Стас показав пальцем униз, на бетоні виднілися кілька недопалків. Слідчий продовжив.
- Ось дивина, ні в будівлі, ні біля інших водостоків нічого подібного не було, тільки уламки каміння і заліза, - що ж тут роблять недопалки? Тут що особливе місце? - виніс вердикт хлопець. - Місцеві думають, що тут притон для наркоманів та алкоголіків, але ми не бачили ні шприців, ні пляшок.
Єва погодилася.
- Ти маєш рацію, а що якщо обстежити дно ємності? Дивися, клаптик висить не із зовнішнього, а з внутрішнього боку, що якщо хтось залазив усередину? - припустила Єва
- Навіщо? - поставив риторичне запитання Стас, - Кому доведеться лізти в ємність з водою сумнівного походження майже за десять кілометрів від міста?
- Давай вчинимо так, ти досліджуй дно, а я зберу недопалки та клаптик для експертизи. Дно можна тільки промацати, бачиш, вода каламутна, раніше води було більше, але частина випарувалася, залишивши на стінці позначку з якоїсь субстанції.
Стас мовчки погодився, роздягнувшись слідчий вліз у ємність і почав промацувати дно ногами, води слідчому було по груди, враховуючи, що його зріст становив майже сто сімдесят вісім сантиметрів.
Обстеження дна зайняло чимало часу і щоб допомогти колезі Єва приєдналася до Стаса, води дівчині було майже по горло, що ускладнювало пошук.
Але всі зусилля не були марними.
- Здається, я щось знайшов, - крикнув Стас, - Зараз спробую витягти.
Спроба з першого разу не вдалася, предмет вислизнув із руки хлопця і впав на дно. Друга спроба була вдалою.
На світ з'явився чорний черевик.

За дві години Єва була у квартирі в Островських.
- Скажіть, Вам знайомий цей предмет? - дівчина показала фото черевика Вікторії
Віка прикрила рота руками і розплакалася.
- Скажіть, звідкіля він у вас? Це черевик Сашка!
- Вибачте, я не можу цього сказати, таємниця слідства, - долаючи бажання розповісти правду, відповіла Єва, - Як Ви здогадалися, що це черевик Вашого сина?
Заспокоївшись, Віка відповіла
- Справа в тому, що черевики для Сашка зробили на замовлення. Самі вибирали фасон, матеріал. Це був подарунок від бабусі Ксени, вона хотіла здивувати онука та заодно подарувати теплі черевики, утепленні. 
- Я дуже хотіла би поговорити з бабусею Ксеною, розумію у неї проблеми зі здоров'ям, але це дуже важливо, - попросила Єва
Островська вийшла в коридор і голосно сказала
- Мамо, до вас гості
Увійшовши до кімнати, Єва побачила невисоку стареньку середньої статури і волоссям…червоного кольору, сильно завитими дрібними кучерями на голові. Хазяйка жестом запросила гостю присісти на крісло.
- Вітаю Вас Ксена, мене звуть Єва, я займаюся розслідуванням зникнення вашого онука, - представилася детектив
- Приємно познайомитись Євочко, шкода, що ми знайомимося за таких обставин. Я про Вас багато читала, не хочу хвалитися, але це я порадила моїй невістці звернутися до Вас, стільки позитивних відгуків прочитала про вашу роботу, я впевнена ви нам дуже допоможете, хоч Ви і молода, але око добре маєте, побачите більше за інших, - заторохтіла старенька, - Можете називати мене Ксенією, це моє справжнє ім'я, у дитинстві мій син не міг вимовити моє ім'я і називав по-своєму – Ксена, хоч дитинство сина давно минулося, а звичка рідних залишилася.
- Невістка? Я думала, Ви та Вікторія мати і дочка…,- розгублено сказала дівчина
У відповідь Ксена - Ксенія тільки розсміялася
- По суті так воно і є, після смерті Антона ми ще більше рідні стали, та й як я могла розірвати стосунки з Вікою? Я би ніколи не пробачила собі такої дурниці, адже вона виховує їхніх спільних дітей і за сумісництвом моїх онуків зовсім одна, - сумно зітхнула Ксенія, - Але ж ви не за цим сюди прийшли?
- У мене є кілька питань, відповіді на них допоможуть мені у моєму розслідуванні. Скажіть, рік тому у вас було каштанове волосся? - почала з першого питання Єва
- Мабуть, цей колір був невдалим експериментом, - спокійно відповіла бабуся.
- Значить каштановий не ваш рідний колір?, - задала риторичне запитання дівчина
- Євонько, ви все вірно зрозуміли
Отже це не волосся Ксени, експертиза виявила, що волосся в руці Максима натуральне, в їхньому складі не виявлено фарб або сторонніх елементів.
- Розкажіть про Вашого сина, особливо мене цікаво дізнатися про останні дні його життя.
Ксена - Ксенія розпочала свою розповідь
- Знаєте, я почну з того моменту, коли Антон зустрів Віку. Раніше не було соціальних мереж, в яких можна було знайти свою другу половинку, найчастіше знайомилися на дискотеках чи днях народження друзів. Антоша зустрів Віку на Дні Народженні їхнього спільного друга - Євгена. Діти почали зустрічатися, а за рік одружилися. Ще через рік з'явилася Аліса, а ще через два – Сашко. Антон і Віка були щасливі, звичайно, всяке траплялося: і добре, і погане.
Антон займався журналісткою, скандальних статей він ніколи не публікував. Поки чоловік працював, Вікторія займалася з дітьми, я, звичайно, допомагала, бо важко з двома дітьми впоратися. На жаль, Віка не знала своєї мами, адже її вдочерили  з дитячого будинку, напевно, це вплинуло на рішення пари удочерити з дитячого будинку Алісу.
- Аліса прийомна дочка? - Ледве змогла вимовити Єва
-  А чого ви дивуєтесь? Хоча... про Алісочку ніхто і не питав, - здивувалася бабуся, - Всі діти заслуговують на щастя, до того ж дітей любили однаково. До речі, Аліса досі не знає про це. Напевно, так і на краще, дівчинка так багато пережила. Як пізніше з'ясував Антон: біологічна мати Аліси виявилася алкоголічкою, а тато – злодій. Але мабуть Алісі ці гени не передалися і Слава Богу. Останнім часом Антон поводився  як завжди, вирішував якісь питання з документами по роботі, точно не знаю, я в їхні справи не лізу. Коли Антон розбився Алісі одинадцять років було, а Сашкові дев'ять. Я так плакала, так плакала, але що вдієш? Віддаю все своє кохання невістці та онукам.
Бабуся зробила паузу.
- Ви знаєте, - продовжила Ксена - Ксенія, - Я дуже переживаю за Алісочку. Спочатку пропав Сашко, потім його друг Максим, а потім трапився напад на Алісу!
Помітивши шок та здивування в очах Єви, прониклива старенька сказала.
– Бачу і про це Ви не знаєте. Воно й зрозуміло, адже цю справу вів інший слідчий, не Котів.
 Минув місяць після зникнення Сашка та кілька днів з моменту зникнення Максима. Аліса, близько двадцяти двох годин вечора поверталася додому, дорогою дівчинка зайшла до магазину, купити мамі солодкого до чаю. На виході з магазину дівчинка помітила дивного чоловіка, їй здалося, що він ховає своє обличчя під кептуриком, але Аліса не надала цьому значення.
Коли дівчинка підходила до свого будинку, за спиною Аліси почулися кроки, а далі дівчинка нічого не пам'ятала. Вранці наступного дня вона опинилася у лікарні, від лікарів дізналася – увечері на дівчинку було скоєно напад, чоловік у чорному кептурику  сильно вдарив жертву по голові та помітивши перехожих втік. Дівчинці пощастило, перехожі викликали швидку і тим самим врятували їй життя. Внаслідок важкого удару по голові дівчинка втратила пам'ять. Пройшло чимало часу до того моменту, коли дівчинка почала згадувати фрагменти зі свого минулого життя.
- Уявляєте мій стан, - продовжувала Ксена-Ксенія, - Запитую у Аліси, ти пам'ятаєш Антона?
Аліска дивиться на мене здивованим поглядом і каже
- Антона? Хто це?
- Не пам'ятати рідного батька…, - емоційно розповідала старенька, - Тільки уявіть, Ви нічого не пам'ятаєте і Вас запевняють, що ваш батько мертвий, а брат безвісти зниклий? Дівчинці довелося переживати втрату вдруге. Ворогу не побажаєш.