Розділ 4. День зникнення.

Коли інший «голос» дістався до місця, з якого стрибнув «утікач», минув деякий час. Перший «голос» стояв у заціпенінні. Він стягнув зі своєї голови маску, яка приховувала його обличчя. Руде волосся і коротка борода золотом переливались на сонці і від цього його обличчя виглядало ще білішим.
- Що ти накоїв? - закричав спільник. - Де пацан? Що ти з ним зробив?
- Нічого, - тихо відповів рудий хлопчина, - Я біг за ним, а потім...він...він стрибнув прямо туди!
Палець хлопця вказував у низ, туди, де розташовувався водовідстійник, вода в якому вирувала, як море під час шторму, частина води  з шумом виплескувалась на бетонні плити,а частина хвилями відбивалась від бортиків водовідстійника.
- Гайда донизу, - наказав другий голос, - Нам трупи не потрібні.
Деякий час пішов на те, щоб знайти дорогу до місця падіння «втікача», викрадачі постійно плуталися в складних хитросплетіннях колекторних систем, чи то можливо вони дійсно забули дорогу, а можливо хвилювання зіграло свою роль.
Через деякий час викрадачі все ж таки знайшли вірний шлях та знайшли водовідстійник у який стрибнув хлопчина. Вони побачили на поверхні води чорну куртку з білими вставками.
Хлопаками заволоділа паніка. Остаточно прокинувшись від повного заціпеніння перший «голос» сказав:
- Потрібно лізти у водойму шукати хлопця, живого чи мертвого.
- Зараз холодно, ти хочеш, щоб ми копита від холоду відкинули? – заперечив другий
– У нас немає іншого вибору! Залазитимемо у воду по черзі, спочатку я, потім ти, - наказав перший викрадач, - Шукатимемо хлопця доки не знайдемо!
Вода у водовідстійнику була крижаною, тіло викрадачів зводило судомами, але пошуки не припинялися ні на секунду. Пірнати в глибоку воду було дуже важко. Серце та легені сковували нелюдський холод. Хлопці змінювали один одного кожні п'ять хвилин, поки перший проводив пошуки, другий переводив дух і подумки відкидав квадрат, в яких хлопчика вже шукали. Невідомо, скільки це тривало: Годину? Дві?
Починало темніти і викрадачі зрозуміли, що далі шукати шукати хлопчика просто немає сенсуб.
- Що тепер накажеш робити? - хамовато спитав інший голос
- Заткнутися! - крикнув перший
І в цей момент із кишені джинсів, які лежали на бетоні, задзвонив телефон. «Голос» узяв слухавку:
- Здається, він мертвий.
- Як мертвий? - сказав нервовий грубий голос з динаміку телефона, - Ви ідіоти? Що сталось?
Другий «голос» розпочав свою розповідь.
У цей же час, за десятки кілометрів від водонасосної станції, де розгорталися події сьогоднішньої історії, старша Островська прийшла додому і на свій подив виявила, що сина Сашка немає вдома. Це було дивно, адже мати знала, як Сашко чекав цього вечора, адже сьогодні мала здійснитися його маленька мрія – хлопцю мали подарувати мобільний телефон. У більшості однолітків вже давно були новомодні гаджети, але подарувати синові телефон Вікторія мала змогу лишень зараз.
Минуло кілька годин, але Сашко так і не з'явився вдома. Вікторія подивилася на годинник: двадцять одна тридцять сім. Наближається ніч. У пошуках сина мати відчайдушно почала обдзвонювати всіх друзів і знайомих сина. Почала вона з кращого друга Сашка.
- Алло, - пролунав із трубки голос Максима
- Привіт Максе, це тітка Віка, скажи будь ласка, Сашко у тебе?, - з надією запитала мати
- Ні, тьоть Вік, у мене Санька немає, ми домовилися з ним, що я прийду до вас на торт о п’ятій годині вечора. Я приходив, але ніхто мені двері не відчинив, у мережі Сашко не з'являвся, - відповів хлопчина, - Щось трапилося?
Мати стривожилася ще більше, адже її син ніколи не затримувався до такої пізньої години, а якщо й затримувався, то залишався ночувати у приятелів, проте їх було не так багато. Потрібно обдзвонити усіх.
- Сашко ще не повернувся додому, я думала він у тебе, вибач що потурбувала, якщо Сашко з тобою зв'яжеться, ти скажи йому, що мама його шукає, добре? - тихо промовила мати
- Так точно, - бадьоро відрапортував Максим і поклав слухавку.
В цей же момент у передпокої тихо клацнув замок. Зблідла матір з усіх ніг кинулась до дверей.
- Са... - закінчення імені сина розчинилося на вустах матері. Додому повернулася Аліса.
Наступні декілька годин, Вікторія та Аліса попередньо розподіливши номери із записника, обдзвонювали всіх можливих друзів та знайомих. Але ні в кого з них Сашка не було.