Глава 3.

Поснідавши, брат із сестрою вирушили до школи. Незважаючи на те, що весна тільки-но почалася, погода була досить теплою, співали птахи, світило яскраве ранкове сонце.
Школярі ланцюжком тяглися до школи, хтось йшов сам, хтось у компанії друзів та однокласників, а учнів молодших класів батьки проводжали до воріт школи і одразу ж вирушали на роботу.
- Алісо, - розпочав діалог Сашко, - А що мама подарує мені увечері? Телефон, так? Телефон?
Аліса посміхнулася:
- Увечері дізнаєшся
     - Але ж я помру від нетерпіння і не до живу до вечора! Алісо, ну скажиии! – Стояв на своєму хлопчик
Аліса промовчала.
       - "Геріо 1009"? А може "Дижитал456D"?,-Не переставав брат,- або ...
 - Ніяких або, - перервала Сашка сестра, - Я справді не знаю, що тобі маман подарує, увечері дізнаєшся.
 - Лаааадно, - засмучено протягнув Сашко, - Але якщо я помру, моя смерть буде на твоїй совісті, якщо вона взагалі є - спробував маніпулювати сестрою брат, - О, Макс іде, я побіг. До вечора. Аліса не встигла нічого відповісти, тому що хлопчина втік зі швидкістю світла, поспішаючи на зустріч своєму другу.
Максим – найкращий друг Сашка, а за сумісництвом і однокласник, хлопці навіть сидять за однією партою, але їх часто садять у різні кінці шкільного класу через бурхливі дискусії під час уроків. Їхня дружба розпочалася кілька років тому, коли родина Максима переїхала до будинку по сусідству з будинком, в якому мешкає родина Островських. Спочатку хлопці не знаходили спільну мову, адже Максим був новенький у дворі і мав заслужити повагу та довіру у інших хлопців, але все це у минулому, тепер нерозлучні друзі цілодобово проводять час разом, вдень навчаються та гуляють надворі, а увечері разом грають у  комп'ютерні ігри.
 Максим дитина із звичайної родини, його батьки - звичайні робітники. Батько працює сантехніком, лагодить сан вузли та ремонтує все, що з цим пов'язано. Мама Максима диспетчер на гірничому комбінаті. Батьки приділяють багато часу роботі, тож на сина часу та уваги майже не залишається, але Максимко не сумує. До різноманітних гуртків хлопця не відводять, але не тому, що батьки вважають це не доцільним, а тому, що у батьків хлопчини просто немає на це грошей. Ось і залишаються дві розваги: ​​ігри надворі та мережеві комп'ютерні ігри.
- Привіт, Сашко, - радісно помахав Максим, - З Днюхою чувак! Ти куди вчора зник? Найцікавіше почалося! Ми з Толею, Ванею та Антоном дісталися останнього рівня! Оййййй, що там розпочалося! Маг почав перетворюватися на дракона! Та як почне поливати всіх вогнем! Ну, капець просто! Але я схитрував, заманив його у глухий кут і використав заклинання дощу! Дракон перетворився на мага, ну і все, тринда йому, нас четверо, а він один, тільки потім зрозуміли, що тебе нема!
- У мене інтернет зник, - сумно відповів Сашко, - Останній рівень почав завантажуватися і все, капець! Може, сьогодні повторимо? О! Що це у тебе за годинник на руці? Раніше я у тебе його не бачив!
- Це мені тато подарував, - гордовито відповів Макс, - Ну ти уяви, викликали мого батю лагодити санвузол, а коли настав час розраховуватися, то клієнт зрозумів, що в гаманці миша повісилась, ну він і не розгубився, запропонував в якості оплати годинник «ЛевелХайгМакс 3000», версія звичайно найстаріша, типу як перший комп, та й трохи зламані були, але батько погодився, прийшов вчора і каже:
- Мені годинником за роботу заплатили, але вони мені не потрібні, я їх трохи відремонтував,  мені вони не потрібні, але може ти візьмеш?
- Я відразу зрозумів, - продовжував хлопець, - Це ж не найфіговіший годинник! Тут і час і телефонувати через годинник можна, подивитися відстань пройдену за день! Хоч і старі, а прикольні, у мене ніколи таких не було!
- Пощастило тобі, - позаздрив Сашко
Час у школі йшов нескінченно довго, перший урок проводила сама директор школи - Оксана Анатоліївна, слухати про взаємодію атомів та вирішувати нецікаві завдання з фізики хлопцям було геть не цікаво. Не надихала й математика з геометрією, синуси та косинуси ніяк не піддавалися хлопцям, а ось фізична культура – те що треба! Хлопцям простіше пробігти п'ять кілометрів кросу, ніж вирішити хоча би одне математичне завдання! Потрібно відзначити, що у хлопців були великі здібності до спорту, хлопці далі за всіх метали тенісні м'ячі, найшвидше в класі пробігали крос.
Але сьогодні Сашкові щастило більше, ніж іншим у нього День Народження, а отже, у нього не перевірятимуть домашнє завдання, не викличуть відповідати до дошки.
Дорогою додому Максим поцікавився у Сашка:
- Що сьогодні робитимеш? Святкуватимеш?
- Ні, - відповів Сашко, - Сьогодні вівторок, будній день, будемо святкувати у суботу, але ти приходьсьогодні: поїмо торт з колою, мама не буде проти.
– Супер! Тоді домовилися! Тоді я заскочу годині о п'ятій вечора, лади?
– Лади! Не забудь взяти ноут, пограємо потім по мережі, хочу таки пройти останній рівень! Прикро таки, проходити всю гру, а на останньому рівні пропав інет, добре хоч зберігся, бо довелося би меня наново гру проходити, - констатував Саша
- І не кажи... Ой! , - Вигукнув співрозмовник, - Мало не забув! Мама просила хліб купити, давай зайдемо до магазину?
Магазин, до якого прямували друзі знаходився за три хвилини від школи та будинків, в яких мешкали друзі. Це був не великий магазин, тут торгували, в основному найнеобхіднішим. Місцеві найчастіше вискакували до цього магазину за хлібом, оскільки він перебував на розі одного з десяти навколишніх будинків.
Час на покупку хліба, печива та переміщення їх у пакет, зайняв у Максима близько чотирьох хвилин. Сашко залишився на вулиці, адже у невеликому магазинчику  було не багато місця і хлопцю не хотілось штовхатись у маленькому приміщенні. Але коли Максим покинув магазин, Сашка ніде не було. Максим покликав друга, але той не озивався. Оглянувши місцевість навколо, хлопець побачив худеньку стареньку, що повільно прогулювалася з таксою. 
- Вибачте, - ввічливо звернувся до старенької хлопчина, - Ви випадково не бачили тут хлопця в легкій чорній куртці зі світлими вставками, ось тут, біля магазину?
- Випадково бачила, - озвалася старенька, - Тільки не було його біля магазину, бачила своїми очима: підійшов до чорної іномарки, сів та поїхав світ за очі, ще хвилин п'ять тому, ми ще тоді з моєю Лалочкою тільки но вийшли погуляти.
- Як поїхав? - з подивом запитав хлопчина
- Підійшов до машини та поїхав, - констатувала бабуся й подалася геть.