Частина 10

Серпень 2021

Віоріка перегорнула сторінку й поряд з фразою «Мавки бувають наступні:» помітила зроблену розмашистим почерком дописку: «Варто мати на увазі, що вказані відомості частково оприлюднено Дарою Корній». Це ім’я було незнайомим дівчині, але, навіть якщо то якась світова знаменитість,  за псування книги, схожої на рідкісний музейний експонат, захотілося надавати по руках тому, хто це написав. Чи по лапах? Та ні, мабуть, якщо писали, то таки руки…

—Ну, гаразд. І що ж за мавки у нас водяться за версією цієї енциклопедії? — пробурмотіла дівчина, опускаючи погляд на насичено-зелені, прикрашені березовими листочками букви першої з назв.

«Березиця — лісова мавка. Живе в березі й навіть ззовні схожа на неї. Білокоса, тонкостанна, з тендітними пальчиками на граційних руках. Коли вона танцює, то жодне чоловіче серце не встоїть перед звабою її тіла. Нині можна зустріти у ролі танцівниці у чоловічих клубах.»

— От там би я точно не додумалася шукати мавку…— спантеличено пробурмотіла дівчина, заінтригована початком.

«Вербиця — мавка, котра мешкає у вербі. Вирізняється розкішними зеленими косами й такими ж зеленими очима. Її погляд має магнетичну дію. Якщо зрубати дерево чи викорчувати кущ, в якому живе така мавка, то вона довго хворітиме, але убити Вербицю майже неможливо. Вона відродиться навіть з прутика верби, у якій жила. Через це люди довго ставилися до неї як до покровительки здоров’я та дітонародження. Ця ж здатність допомагає вербицям виживати навіть там, де інших винищили. Останніми роками зустрічаються юні вербиці з очима азійського типу та світло-бірюзовим хвилястим волоссям — результат появи верб Матсудана, декоративної рослини з крученим листям та стовбурами, яку завезли з Китаю.

—Гм, китайці зробили нашим мавкам завивку? Чи то переселенки? Цікаво, той, хто вперше привіз таку вербу, отримав від місцевих мавок презент чи по шиї…? — мимоволі посміхнулася дівчина.

«Вишниця — мавка, яка живе у стовбурі високих дерев, переважно модрини, буку, сосни. Чарівниця, має білу шкіру, русяве волосся, спокусливі очі з темно-вишневим полиском. Її особливість — високий зріст, через що деякі з них, перебравшись у міста, де зустрічаються ці дерева, подалися у моделі.»

—Мдя, прощавайте мої дитячі уявлення про казковий світ, який живе «десь там» у дикій глушині…

«Гречуха або Гречишниця — польова мавка. Полюбляє ночувати у полі, у гречці. Її нічні танці сприяють доброму врожаю цієї культури. Допомагає польовому господарю доглядати ниви, полюбляє приєднуватися до сільської молоді на нічних гуляннях. Через скорочення вирощування гречки, цих мавок полишилося зовсім мало.»

—О, а ці, схоже, навпаки, переїхали до Китаю, звідки нам аврально експортували гречку…— хмикнула Віоріка.

«Грозовиця — мавка, котра з’являється під час грози. Має яскраве руде волосся й чорні, як ніч, очі. Протистояти силі магії цієї вогняної діви можуть лише великі відчайдухи. Вона спокушає і манить, обіцяючи прихисток від громовиці, але варто людині її торкнутися й мавка вмить спопелить своїм вогнем. Нині полюбляють проводити час на високих спорудах на зразок телевеж чи хмарочосів»

—Гм, цікаво, як на таке дивляться всілякі МНСники? Інфаркт кожного разу отримують? Чи удар блискавкою?

«Грушениця — мавка, що мешкає в груші. М’яка і добродушна красуня. Іноді така мавка — то в минулому самотня молода жінка, яка померла з туги та печалі. Оскільки груша здавна радувала людей плодами, то її досі поважають та користуються цілющими властивостями. Подекуди по селах досі у воду, в якій вперше купають немовлят, кладуть гілки груші (на плідне життя). Цю ж воду виливають під грушу, щоб дитина росла здоровою. Грушевим узваром поять породіль. Серед людей довго жив звичай ворожити на груші. Наприклад, незаміжні дівчата кидали вінки на це дерево, намагаючись отримати відповідь на питання щодо свого заміжжя. Колись люди вважали, що той, хто зрубає грушу, нашле прокляття на себе та свій рід, бо вбиває не тільки дерево, а й душу мавки, яка в ньому живе. Вважалося допустимим рубати лишень суху грушу, яку вже покинула мавка, знайшовши собі нову оселю. Проте часи змінилися. Нині рубають все підряд без жодних «забобонів». Сучасні грушениці намагаються обирати дерева у приватних садах та садибах, бо промислові насадження занадто старанно обробляють хімією, яка не найкращим чином позначається на цих мавках. Іноді вони звикають до хімічної обробки, як до наркотику і, не отримавши чергову дозу, починають скаженіти й губити всі навколишні дерева.

—Йо-о, щось це все менше схоже на казочку…— перегорнула сторінку Віоріка.

«Дивовиця — мавка, котра з’являється тільки в час, коли видно ранкову зорю. Полюбляє сидіти на гарному оглядовому майданчику та мрійливо дивитися у небо. Дивовиця харчується силою проклять, тому біля неї часто знаходять порятунок прокляті душі. Може й людське прокляття перебрати на себе, але тільки якщо проклятий поводиться чемно та відповість правильно на її запитання. Якщо ж проклятий нечемний, чи ще гірше — щось вимагатиме чи ображатиме, Дивовиця вип'є його людські сили досуха, полишивши саму оболонку, якій жити полишиться до заходу сонця.»

—Гм, порятунок ввічливих проклятих? А такі бувають? — задумливо мовила Віоріка, подумавши, що навряд чи багато проклятих піде на оглядовий майданчик милуватися красотами. Швидше — звести рахунки з життям. А в такому стані, мабуть, вже не до ввічливості. Хоча…хто його знає, як буває.

«Дубиця — мавка, котра живе в дубі. Полюбляє загравати до чоловіків, які люблять під цим деревом подрімати. Насилає звабливі сни, у яких набирає подоби такої дівчини або жінки, яка найбільше подобається чоловікові. Але якщо мавка занадто захопиться, чоловік від її снів може й не прокинутися.