Нездійсненна мрія

Я думала, що зустріла своє кохання — те саме, вигадане й вистраждане у мріях. Але реальність виявилася жорсткішою. Вона розвіяла мої ілюзії, залишивши по собі  болючу тишу. 

Я знову опинилася сама. Робота не приносить задоволення. Подруг немає — усі мої ровесниці давно мають сім’ї або розлучені з дітьми. Мені такого щастя не треба. 

Мене звати Валерія. Мені 32 роки. І це історія про примарне кохання. 

Саме таке кохання я одного разу пережила. Бо не могла більше миритися зі самотністю. Вона настільки сильно в'їлася під шкіру, що я готова була на стелю лізти. Але все по порядку. 

Це почалося три місяці тому. Початок лютого видався напрочуд теплим. Я верталася додому після чергової співбесіди, яка завершилася нічим. Я ледь стримувала сльози. Аж раптом переді мною з'явився силует. Спочатку я думала, що це гра уяви. Тому спокійно його оминула й зайшла в під'їзд. 

Наступного дня все повторилося. Згодом ще і ще. Так тривало півтора місяці. Його обриси ставали все чіткішими. Іноді він навіть пробував заговорити зі мною. Це починало лякати. Дійшло до того, що я почала боялася виходити з дому. Навіть записалися до психолога,щоб якось подолати цей страх. 

Згодом все закінчилося так само раптово як і почалося. Я навіть почала сумувала за цим дивним явищем. Але так до кінця й не зрозуміла що це було. 

Можливо це була лише гра моєї уяви? А може оптична ілюзія? Хто знає?