Глава 9.

– Як це можливо? – Алекса невірюче дивилася, як чоловік на запису повернувся зовсім в іншому напрямку від сходів, а потім просто зник, зробивши крок в одну зі стін у тупіку. 

– Скоріш за все там якесь переміщення чи запасні сходи. Просто камера не с того кута знімає і там мертва зона огляду. Треба якось непомітно туди пройти і все перевірити, – спокійно сказав слідчий, схрестивши руки на грудях. – Тільки от як, це зробити не помітно?

 – Відвулікти адміністратора і піти за злодієм. Ми не можемо тут сидіти, поки з беззахистною дівчиною не відомо що роблять. 

– Ти права, але не можна діяти поспіхом. Треба розробити план, – осадив Алексу досвідчений слідчий, бачучи, що вона вже готова зірватися на перший поверх. – В нас мало інформації. Ми не знаємо чи причетний той чоловік, чи його просто підкупили. Чи справді той чоловік злочинець і може він не сам у тому переміщенні. Треба все спочатку з'ясувати, а потім лізти. Чи тобі не вистачило того випадку в гаражі?

 – І що будемо робити, бос? – Вона розуміла, що він правий. До того ж в нього було більше досвіду в таких операціях. Але моторошне передчуття не давало спокою. Амулет нагрівся і майже опік шкіру. Та що цій гадині треба, що вона так рветься до медіума. В купі ці обставини складалися в дуже неприємну здогадку. 

 – Добре, давай так. Зараз ми спустимося, я почекаю, а ти відвулічеш його. Потім я просковзну повз і все перевірю. Головне щоб інший персонал на першому поверсі не тинявся.

 – А чому ми не можемо його вирубити? Я теж би хотіла піти.

 – Не можна, у нас будуть неприємності якщо він поскаржиться за напад. До того ж ми не знаємо в який ролі він тут. Може він подає якісь сигнали спільниками. А ти будеш в холлі, поки я не перевірю, що там безпечно.

 – А якщо я покличу Мей і спитаю, зможе вона вселитися в цього чоловіка. Якщо так, можна я піду с тобою? Я не можу відпустити тебе самого.

 – Підстраховка мені була б не зайвою. Але ти впевнена що вийде? – З сумнівом спитав Ден. В очах був такий коктейль емоцій, що було важко прочитати що він відчуває. Не дивно, адже Мей його загибла сестра і може він не до кінця вірить в її здібності. 

 – Не знаю. Треба спитати, – потисла плечем дівчина. 

Звичайний привид не може вселитися в живу істоту, окрім медіума що дозволяє це зробити. Як пояснила Дороті, у звичайних людей дуже мало енергії щоб втримати в собі іншу сутність. Тому примари проходять крізь людей і предмети залишаючись ефімерними. А ось Морок це інша річ, вони можуть накоплювати енергію і тягнути її з живих істот. Вони можуть впливати на речі і розум живих і навіть захоплювати чужі душі. Але не надовго і це дуже пагубно для живого організму.

 Але можна ризикнути. До того ж, хоч і шкода було адміністратора, який може постраждати від заселення чорної сутності. Мей же може відмовитися, бо не захоче проявляти свою справжню суть, адже Алекса їй навіщось було потрібна. Тільки б ця гидота не заподозрила підставу заздалегідь. 

 – Давай тоді спробуємо, – вирвав її із задумливості голос напарника. Він явно сумнівався, але це був гарний шанс без проблем проникнути куди їм треба. Але знав би він ціну. Алексі було не по собі зв'язуватися з темною сутністю. Вона навіть вже хотіла відмовитися від такої небезпечної ідеї. Але ж сама запропонувала, дасть задню, викличе підозру. Отже ж.

 Алекса кивнула, вибору то не має. Вона уявила як розкривається її мушля захисту і зникає. Цікаво, як ця штука працює. Але про це потім. В кімнаті трошки похолодало, наче дмухнув осінній вітер. Ох, здається хтось дуже образився, зоставшись не при справі.

 – Привіт. Ніяк не могла до тебе дотягнутися, – і примара тут як тут, слабко посміхаючись. Вона здавалася якоюсь засмученою і вимучиною. У Алекси навіть совість кольнула. А може вона марно надумала всяке жахіття? А з іншого боку, не привиділася же їй темрява біля ніг привида. І Алекса відчула, що поплатиться за такий легковажний вибір.

 – Не знаю чому так сталося, – не зморгнувши оком збрехала медіум. Подивившись на Дена, вона жестом показала, щоб він нічого не казав і знову зосередилася на Мей. – Нам потрібна твоя допомога. Треба щоб ти вселилася в адміністратора на першому поверсі. Нам потрібно непомітно пройти через нього в таємну кімнату, де зник злочинець. В нього була не притомна дівчина і треба спішити поки з нею нічого не сталося. 

 – А з чого ти взяла, що я зможу? – злість дмухнула на неї холодним повітрям. Ось очі привида знову стають чорними. Але не можна показувати свій страх і зрозуміти, що від неї хоче ця темна сутність. Все ж вона для чогось приховує свою сутність. 

 – Прочитала в інтернеті, да і інші привиди казали, що на короткий час могли захоплювати живе тіло. – Зараз головне не викликати підозру бісовщини. На таке реакція буде не передбачувана, розкидані речі будуть квіточками. 

 – Добре, думаю у мене вийде, – щіро посміхнулася Мей, а дівчина майже полегшено зітхнула. Пронесло. Вона ходила по кінчику леза, один не вірний крок і може статися біда. Але і інакше поки не виходило.

 – Дякую тобі. Затримай його скільки зможеш, а ми швидко прослизнемо до негідника, що викрав дівчину.

 На губах Мей з'явилася така моторошна посмішка, що стало не по собі. Вона сподівалася, що той робітник посібник злочинця, бо потім її з'їсть власна совість. Після захоплення тіла чоловіку буде не переливки, вона сподівалася, що він виживе після такої втрати життєвих сил. А ні... Їй навіть не хотілося про це думати. 

 – Ми все узгодили, – звернулася вона до Дена, – тоді йдемо униз і я тебе підстрахую.

 Вона бачила, що в його очах сумнів. Не просто напевно довіритися тому, що не бачиш. Та і підстраховка з неї так собі. Як станеться щось, максимум що вона зможе зробити - викликати підмогу, якщо встигне.

 Так, не можна настроюватися на поганий лад. До того ж чоловік на неї з цікавістю дивився і буде ніяково, якщо нічого не вийде і примхливий привид не захоче допомогати в останній момент. 

 – Добре, ось кнопка тривоги. Якщо щось станеться, одразу біжи назад в безпечне місце і натисни кнопку, потім візьми рацію і повідом про все патрулю, як я тобі казав. Ти ж запам'ятала мій код і що казати?