Глава 2.

 Ден позвонив Алексі десь біля полудня, коли вона вже не чекала що з нею зв'яжуться. Вона думала, що на цьому її співпраця закінчилася. Подала важливу інформацію, а поліція вже сама розбереться що с тими даними робити. Було б дивно підключатися до розслідування як провідник привидів. Але вона якось чула що іноді екстрасенси підключаються до справ поліції і розкривають злочини. Хоча це було тільки в передачах і публічних шоу. 

 – Привіт, ми знайшли Мей, там де ти і вказала, – почав він. А потім замовк, наче переводячи подих. – Я був на впізнані і все так як ти описала, наче ти бачила її труп... 

 – Тому можна на мене повісити співучасть, або вбивство, – зло сказала Алекс, їй дуже хотілося кинути слухавку.  А що ще можна подумати, коли до тебе приходять і детально описують труп та місце злочину. Ще й перевірили по базі, ще при ній у відділку, і справді, серед зниклих була Лідія Лей і Мірей Галвуд, дані яких ввели за описом Алекси. Вони були схожі за віком, кольором волосся та статурою з Мей.

 – Я тобі вірю. І хочу щоб ти допомогла мені звільнити інших дівчат. Давай сьогодні ввечері зустрінемося біля твого дому, десь о п'ятій. Треба поговорити. 

 – І мені не пред'являть підозру? – Посміхнулася Алекса. Хоча чого це вона? Вона сама пішла до відділку. – Як ви пояснили що знаєте де ваша сестра і що я знаю так багато про жертв?

  – Прийшлося трохи прибрехати. Роскажу при зустрічі, - попрощавшись він припинив зв'язок. 

Дівчина зітхнула і відкинула телефон. Сердце схвильовано тримтіло і стискалося. На справді їй було дуже страшно, від того що допомагає розслідуванню такого важкого злочину. Вона вперше співпрацювала с поліцією і як це обернеться в майбутньому вона не знала. Але розуміла, що без Дена вона не зможе звільнити душу його сестри, не впорається сама. Тому треба зробити те, що давно вже не робила – довіритися.

Вони зустрілися о п'ятій як і домовлялися. Ден був у цивільному одягу, що лише підкреслило його привабливість. Треба було визнати, він гарний чоловік. Але Алекса відігнала не прошені думки. Вона тут заради справи і щоб спекатися набридливої сутності. Вона відчувала її інакше. Ця мертва дівчина її чимось жахала, вся її аура була холодна і якась слизька, відталкуюча. Це була ще одна причина закінчити справу швидше.

 – А мій брат красунчик, так? В академії за ним майже всі дівчата зітхали, – сказала Мей, наче прочитавши її думки. Ось нестерпна особа, мабуть при житті вона була та ще штучка.

– Зараз це не важливо. Треба швидше закінчити справу. Не бубни над вухом!

 – Ти розмовляла з Мей? – підійшов до неї слідчий. Він що, все чув? Алексі було не по собі. От завжди так, на емоціях забуває, що вона у суспільному місці. Зараз її наче за місцем злочина зостали. Їй здавалося, що він підігрує їй, а на справді не вірить і про себе насміхається з її диватства. Алекса перевела подих і наказала сама собі заспокоїтися і не накручувати того, чому нема доказів.

 – Так. Вона сказала ви були дуже популярні в академії, – посміхнулася вона і як в звичку, відслідковувала його реакцію. 

  – Давай на ти, я буду не проти. Так, було таке. Давай присядимо, – він махнув рукою на лавку у невеличкому скверику. Трохи підзарядившись його впевненості, вона пішла і сіла на предложене місце. – Ти давно... Від коли ти стала бачити мертвих?

 – Я завжди їх бачила. Спочатку я не розуміла, чому інші їх не бачать. Потім хотіла допомагати заблукалим душам знайти спокій і передавала їх посилання. Зараз я не дуже контактую з живими, тільки за необхідностю. Але зараз це не дуже важливо, – це була для неї не приємна тема. – Найголовніше те, чи віришь ти мені. Хтось вважав це моїми фантазіями, хтось важав божевільною, але були і ті хто дуже хотів заглянути в потойбічне.

 – Я за звичай не дуже вірю в містику, але ти поки дуже переконлива. Не всі знали про наш орден, що ми вигадали в дитинстві. Таке не вгадаєш, да наврядче Мей могла таке росказати будучи живою. –  Він провів рукою по обличчю, наче стирая з нього не бажанні емоції. – Мені б дуже  хотілося, щоб ти помилялася, все вигадала і Мей була би живою. Але я бачив докази. Да і вбивця б не прийшла у відділок з таким дивним зізнанням і дивною історією. І я хочу врятувати дівчат, у них хоча б є шанс на порятунок. До того ж, інтуїція слідчого мене не підводила.

 – Що ж з цим розібралися, – кивнула дівчина, а в середині наче пружина відпустила. Що ж гарний початок їх співпраці. – Тепер треба обговорити що ми будемо робити далі. 

– Для початку все не погано. Але у нас мало доказів, свідків і тому справа застигла на місці. І головне, ми не знаємо де саме тримають жертв. Хоча справа знову в активній фазі, але слідчі топчуться на місці. Цей маньяк поки не допускається помилок.

– У мене знайомий привид, який може послідувати за підозрілою заправкою. Нам відомо, що злочинець возе жертв саме через цю заправку. Може щось нове дізнаємося, але... 

 – Що але?

– Але привиди не роблять нічого просто так. Завжди є угода. І добре якщо він попросить щось легке, – зітхнула дівчина. І все ж їй було дуже дивно розмовляти о првидах з кимось, окрім її дивної подруги. Може вона скоро звикне.

 – Ну, не спробуємо, не дізнаємося, – пожав плечем Ден.

– Добре, тільки не чому не дивуйся і не дивися на мене як на схиблену, коли я буду з ним розмовляти. Якщо чесно, мені буде ніяково від твоє присутності. 

– Я дуже намагатимуся тобі не заважати. Якщо на нас звернуть увагу, зроблю вигляд, що ти зі мною розмовляєш.

Алекса тільки і могла що кивнути. А в серці сколихнулася ціла хвиля відчуттів. Таке нове відчуття.

 Алекса і Ден підійшли до одного з кафе міста. І дівчина впевнено пішла до вільного столика. Вона привітливо посміхнуся комусь на одному із сідінь. І показавши поліцейському з якої сторони сісти, сіла з ним поруч.

 – Привіт, Тіллі. Як твої справи?

 Хлопець напроти неї зацікавленого наклонив голову до плеча, а потім перевів погляд на супутника Алекси.