Епілог

Минув рік. Туманний ліс більше не був похмурим — тепер він сяяв. Джерело Істини, яке звільнили Еліза та Лукас, розлилося тисячами маленьких струмків, що напоїли землю магією. Дерева стали вищими, квіти цвіли навіть під снігом, а звірі більше не ховалися від тіней.

​Еліза стояла на тій самій галявині, де колись знайшла поранену рись. На ній була сукня, виткана з пелюсток білих лілій та сонячних променів, а в косах виблискував срібний медальйон — подарунок Сніга. Вона більше не була простою дівчиною з селища. Вона була Вартовою Лісу, тією, чий голос чуло кожне дерево.

​— Ти знову розмовляєш із папороттю? — почувся теплий, оксамитовий голос за її спиною.

​Еліза обернулася і відчула, як серце пропускає удар. Лукас стояв біля старої сосни. На ньому був плащ кольору штормового моря, а на грудях виблискував знак принца-рисі. Його погляд, колись дикий і сповнений болю, тепер світився безмежним спокоєм і ніжністю.

​— Вони кажуть, що сьогодні особлива ніч, — усміхнулася Еліза, підходячи до нього. — Ніч, коли небо і земля зливаються в одне ціле.

​Лукас взяв її руки у свої. Його долоні були гарячими, і Еліза знову відчула ту неймовірну енергію, яка колись врятувала їх у печері.

​— Елізо, — тихо промовив він, зазираючи їй в очі. — Коли я лежав у тому капкані, я думав, що світ закінчується. Я не знав, що він тільки починається. Ти дала мені не просто свободу — ти дала мені дім у своєму серці.

​Він повільно опустився на одне коліно, і в цей момент ліс навколо них завмер. Птахи припинили співати, вітер вщух, і навіть струмок почав текти тихіше. Лукас дістав каблучку, викувану з магічного срібла Джерела.

​— Ти стала моїм світлом у найтемнішу ніч. Чи згодна ти розділити зі мною вічність і бути королевою цього лісу поруч зі мною?

​Еліза відчула, як на очі нагортаються сльози щастя. Вона згадала все: іржавий капкан, шкрябання у двері, магічні голоси дерев і ту неймовірну силу, яку вони знайшли разом.

​— Так, Лукасе. Завжди, — прошепотіла вона.

​Коли він одягнув каблучку на її палець, ліс вибухнув вогнями. Тисячі світлячків піднялися в повітря, створюючи над ними зоряний купол. З хащів вийшов величний білий вовк — Сніг у своїй примарній подобі. Він коротко схилив голову перед молодятами, благословляючи їх.

​Лукас підвівся і притягнув Елізу до себе. Їхній перший поцілунок був солодким, як лісовий мед, і міцним, як коріння старого дуба. У цей момент вони обидва відчули: більше немає людей, немає перевертнів, немає вовків чи рисів. Є тільки два серця, що б’ються в унісон із самим життям.

​— Тепер ми — одне ціле, — прошепотів Лукас їй у волосся.

​Далеко в селищі дідусь Томас дивився на сяйво над лісом і посміхався, знаючи, що його онука знайшла свою справжню долю. А ліс продовжував шепотіти свою нову пісню — пісню про дівчину, яка не побоялася полюбити хижака, і про хижака, який навчив її літати на крилах магії.

Друзі, хочу поділитися з вами чимось особливим. Ці 11 книг стали для мене цілим життям. Кожен герой, кожне перетворення і кожна битва були прожиті мною разом із вами. Я писала цю історію, щоб показати: навіть якщо в тобі живе звір, головне — залишатися вірним своєму серцю. Дякую, що читаєте, коментуєте та надихаєте мене творити магію далі!"