Частина 17

Ліам, як і говорилося, моментально залишив будинок, і пішов до того самого місця, де за словами Нініан хтось був. Але хлопець пішов не один. Сама дівчина все ж таки не піддалася переконанням інших, і теж воліла піти туди особисто, і переконатися у тому щ бачила. І після прибуття вони розділившись та оглянули все довкола. Спочатку нічого не виявили, і Ліам уже збирався йти назад у будинок, як Нініан під очі потрапила зламана гілка дерева, яка лежала майже біля того ж дерева, де їй і здався силует, і вона лежала так ніби по ній ногою вдарили, щоб та відлетіла куди подалі. Дівчина вважала за краще повернутися та оглянути все ще раз. І тоді в траві дівчина виявила ще дещо. А саме відбитки слідів на траві, саме за деревом, у якого і було видно підозрілий людський силует.

- Це можуть бути наші сліди... - подумав у слух Ліам, хоча зрозумів те, що думки були в слух тільки після того, як Нініан почала пропалювати його поглядом.

— Ми тут не ходили Локвуд. – відрізала зло дівчина.

- А можливо...

- Ні. Ми ходили та тупцювали он там — вказала та напрям пальцем потім продовжила – а не тут. У цьому місці дійсно хтось стояв і це були далеко не ми. І тепер я в цьому певна ще більше. І як я раніше ці сліди не помітила? Вони досить свіжі поки що... Навіть трава ще не піднялася після того, як на ній постояли. Отже, мене не глюкануло.

-   Тобі прямо у сищики йти. Демієн би оцінив ці твої вміння.

- Не мудруй  тут. Мені тепер ніяково. Хто знає, як давно він за нами стежить і що бачив. Як же ж Демієн не вчасно відійшов у справах. Він зміг би ще ідей підкинути. А може за слідом і напрямок відступу зміг би визначити.

- Не переживай. Навіть якщо він і стежив за тобою, багато чого не побачив. А от Лілі...

- Твої жарти про маленькі груди не в тему. Та й уже застаріли. Придумай щось новеньке. Ато вже нудно стає слухати.

- А, як на мене, якраз таки до речі. Може хоч щось зробиш заради того, щоб стати жіночнішою.

- Твоє існування, ось що не до речі. Але, на жаль, нічого з цим уже вдіяти не можу.

- Ну що ти так одразу? Це образливо ж взагалі то.

- А маячнею займатися не ліньки? Ми тут взагалі ділом зайняті. А ти тільки те й робиш, що намагаєшся мене принижувати чи натиснути на «слабкі місця», які на твій превеликий жаль ними не  являються. Думай краще про те, що насправді важливо, а мені дай нарешті спокій. Чого ти від мене хочеш? Вивести із себе? Довести до сліз? Або щоб я пішла? Що тобі від мене треба скажи, будь ласка!

- Я...

- Що? Нічого сказати? Так я й знала!

Дівчина рвонула з місця та взяла напрямок до будинку. Нініан просто була в сказі, коли повернулася до будівлі. Нічого не хотіла говорити нікому. А Ліам, можливо вперше за весь час, відчув себе воістину винним за те що сказав, та шкодував за, кожне слово. Ліліан побігла слідом за подругою, і намагалася дізнатися що і як, щоб підтримати дівчину. Але навіть цей скандал та його наслідки не могли затьмарити основних питань, які рвали нерви всіх.

Компанія ще довго не могла відпустити Розалін і те, що та розповіла про свого батька. Хоч і словам дівчини не було підтверджень, але звучали ті більш-менш правдоподібно і без будь-яких прикрас, що й підштовхувало до того, що вона могла і частково сказати правду. Але все ж таки зацікавила особливо інформація про зміну мера, і групове жертвопринесення яке так добре замаскували під так званим патрулем до якого навіть продумали конкурс.

А потім Роза додала, що бачила як начебто ім'я Ліліан потрапляло до списків. Це вони хотіли перевірити будь-яким чином, але розуміли що в будинок мера потрапити просто так точно не зможуть, якщо той сам не покличе їх. Тому Робін продумала цілий план від А до Я. План, завдяки якому у мера не буде просто іншого вибору, як запросити їх у свій будинок.

Жінка продумала все до дрібниць, потім набрала номер і зателефонувала. Чоловік взяв слухавку десь із третьої спроби. Вона миттєво почала стверджувати, що все знає і про нього, і про те, хто буде за всім стояти насправді. Заради підтвердження своїх "абсолютно правдивих" слів вона додала ще й ім'я, вік приблизний, рандомно придуману зовнішність з якою вона або потрапить у точку чи ні цим же і спалитися якщо не потрапить або здасть позиції, а потім, під кінець  остаточно затопила його з жертвопринесенням про яке ніби ніхто не знав і насправді під чим його прикривали, і додала нібито краще якщо той підкоритися і сам вирішить себе здати поки не пізно інакше вона буде тією, хто зробить хід конем і знищить все і відразу. Той зажадав доказів ще більше, ніж уже й так отримав, і казав, що нібито Робін каже якусь суцільну маячню. У Робін доказів звісно ж бути й не могло. Але він про це не знав. А самовпевненість жінки так і говорила сама за себе. Ось у чому був справжній козир. Робін запропонувала зустрітися на нейтральній території, але всі прекрасно розуміли що тому покидати будинку свого не можна, тому запропонував прийти до нього.