Частина 16

Тим часом машини під'їхали до будинку дуже швидко. І вже буквально за кілька секунд, у самому будинку можна було почути шум їхніх моторів, а з-за відчиненого вікна до самої будівлі увійшов запах диму. Усі ті, хто був у будівлі в цей момент, швидко з'явилися на першому поверсі та застигли в очікуванні. Алекс був єдиною тією людиною, хто розумів, що відбувається. Тому від нього всі й чекали хоч якихось пояснень.

- Вони прийшли за мною - Саме з цими словами почав все біловолосий хлопець потім різко продовжив - Але я не можу сказати на всі сто відсотків, чи не зачеплять вони й вас.
- А розказати хоча б хто вони не хочеш? - різко підвищила голос Нініан. Але було зрозуміло. Вона просто панікувала, адже страх брав над нею верх дуже швидко.
– Зараз немає на це часу. Але я присягаюся вам все розповісти, як тільки вони підуть якнайдалі звідси.
А зараз хочу вас про дещо попросити. У жодному разі не виходьте, поки я сам не зайду в будинок.
- Здурів? Один до них виходити надумався? - Тут уже втрутилася і Лілі. - Коли вже до них зібрався, я з тобою піду.
- Куди ти підеш, то це вітальня. І туди підуть і всі інші. – загарчав Ліам. – Усі зрозуміли?
- А що робитимемо, якщо вони сюди в будинок увірвуться?
- Не панікуй ти так Нініан. Бо інших лякаєш.
- Я не ти Локвуд... У мене є відчуття страху перед смертю.

- Ну... тоді зробімо так. Ти, віддаси своє життя мені, а я вже там якось сам вирішу коли воно матиме скінчитися.
- Ти збожеволів чи що? Знову страждати починаєш своєю божественною маячнею?
- Ну... Я хвореньким був завжди. Думав ти вже це встигла запам'ятати.
- Казкова просто... Сволота...

Усі одразу помітили, що панічний страх Нініан як вітром здуло. А Ліам, який із самого початку і почав говорити тільки для того, щоб розрядити обстановку, підійшов до Алекса, і поклав руку на плече хлопця. Ті двоє перезирнулися, потім і з хати вийшли, зачинивши за собою двері. Ліліан і Нініан, що залишилися, теж переглянулися між совою, потім обнявшись пішли в глиб будинку в вітальню куди й сказав Ліам. Хелен уже сиділа там на килимі та обіймала плюшевого ведмедика. Робін кудись пішла одразу після обіду і ще не повернулася. Демієн теж у справах кудись побіг. Тому компанія розділилася рівно на тих, хто вже був зовні та на тих, хто не міг себе захистити, тому ховалися в будинку, сподіваючись, що все обійдеться. Що відбувалося надворі, дівчата навіть не здогадувалися. Але кожна з них дуже переживала. Тільки одна Хелен сиділа наче ні в чому не бувало. Вона була спокійна та посміхалася. Від цього виду Нініан почало трясти, і вона розплакалася.

- Чому ти плачеш? - запитала Хелен відразу ж як тільки почула перші схлипування і звернула увагу на двох дівчат, які тим часом усілися на дивані досі обіймаючи одна одну заспокоюючись.
- Ох бідненька... ти б знала, що зараз діється. – пробубнила темноволоса дівчина.
- Не треба боятися. Я також не боюся. – промовила дівчинка. А потім встала на ноги та підійшла до дівчат і простягла іграшку тій що плакала. - Пограйся з ведмежатком. Він забере твою тривогу. Алекс також завжди його мені дає, коли я плачу. Ведмедик хороший лікар. Так-так. 
- Не розумію я... як у такого різнохарактерного хлопця може бути такий маленький ангел за плечима...
- Все буде добре. Хлопці скоро прийдуть, і ти сама в моїх словах переконаєшся.
- Угу...

Дівчатка саме подібними розмовами одна одну й заспокоювали. А цим часом на вулиці була зовсім інша картина. Атмосфера розпалювалася з кожною миттю. Алекс і Ліам довго стояли біля порога та намагалися аналізувати обстановку. А машини, які зупинилися поряд з будинком заглушили мотори, і люди, що сидять усередині, теж вибралися назовні. Усі були одягнені у чорні костюми, на шиях були краватки, на ногах лакові туфлі. А серед них стояв молодик, який вирізнявся зовнішністю. У нього було блондинисте волосся, високий зріст, на голові був капелюх, сам він був одягнений у білий костюм, а на верх накинуте червоне пальто. Хлопець стояв попереду всіх, і курив сигарету. Спокійно, не поспішаючи, поглядом він пропалював тих двох, які стояли біля будинку, але не казав їм жодного слова. Зрештою, саме Алекс був тим, хто зробив перший крок. Ліам миттю пішов за ним.

- Давно я тебе не бачив... Думав і помер зовсім. – Проявив ініціативу у розмові сам Алекс. Блондин на це спокійно зробив ще одну останню затяжку, потім об підошву взуття загасив цигарку і просто викинув її на землю.
- Так... Хоча ти особливо теж не шукав зустрічі, хоча знав де я.  Джей 100% докладала тобі.
- Навіщо ходити якщо сам прийдеш? Хоча сперечатися не стану. Ти трохи не туди приїхав побачитись. Це не мій дім.
- Вибач вже. Тебе на місці не було. А справи знаєш і сам... не можна відкладати на потім. Я зайнята людина.
- Тоді кажи, чого хотів і провалюй. У мене теж знаєш не багато вільного часу.
- Як там Хелен?
- Це справді те, про що ти хочеш знати?
- А що такого? Хіба я не маю права знати, як живе моя улюблена маленька кузина?
- Улюблена кажеш? Хоч би не так... Не дури. Говори, чого хотів.
- Ти як завжди. Ну та гаразд. Я ж по якому питанню прийшов... Твої території останнім часом трохи перебувають в безладні. Ну а я по душевній доброті, готовий запропонувати тобі свою допомогу.
- Так ти від хапати мої землі вирішив. Зрозуміло.
- Чому ж так брутально? Я просто...
- Просто йди. Тобі не бачити моїх територій та моїх людей у ​​своєму складі. Навіть не мрій.
– Тоді віддай Джей.
- А ти піди далеко та надовго.
- Бачу не домовимося?
- Правильно зрозумів.
- Ну що ж... Я спробував улагодити все мирно. Але ти не хочеш іти на поступки. Хай буде по-твоєму Алекс. Хай буде по-твоєму...