Частина 14

Вечір підібрався до кола компанії тихо і максимально непомітно. Лілі весь свій час проводила в компанії Алекса, який після повернення в будинок по факту з кімнати дівчини нікуди не виходив якщо не посилали, або брата у якого була причина побайдикувати ще трохи, замість того щоб піти за дровами для каміна, так як сестра без братика не може і погано почувається, або Робін з Нініан, які в свою чергу допомогли Ліліан прийняти ванні процедури, вимити голову, перебинтувати травми та промити рани й подряпини, які були не тільки на обличчі, а й місцях де хлопцям торкатися і дивитися заборонено.

Демієн після того, як вилив душу подрузі, знову кудись зник. Як пізніше з’ясувалося, він був на кухні й допомагав з приготуванням вечері, або час від часу відволікав Хелен, так як та постійно лізла до увімкненої плити або їжі.

Коротко, вона не почувалася самотньо ні на мить, адже такого їй не дозволяли друзі. Хоча дівчина все ж таки іноді й хотіла залишитися одна хоча б на кілька хвилин, щоб обміркувати все з самою собою, як і робила це в дитинстві. Але на жаль. Усі хотіли їй приділяти час як принцесі. Всі розуміли що або вони до неї, або вона сама залишиться. А це був варіант, який не подобався нікому, крім самої Ліліан яка полюбляла тишу. Але цього вона б ніколи не озвучила. Все-таки ці люди тепер її родина. Ті, хто підтримують, ті, хто розуміють і не зрадять.

Усі хотіли вечеряти разом того вечора. Хтось через постійні стреси, які їм пощастило пережити й зрештою подолати з позитивною кінцівкою, хтось просто з солідарності вже був не проти потерпіти додаткове спілкування з тими, хто був не симпатичний, а комусь просто було приємно бачити всіх разом у цілості, і додаткове проведення часу разом робило їх щасливішими.

Так як Ліліан було боляче і не особливо комфортно поки що рухатися, всі перебазувалися з їдальні в її кімнату, і їли там, навіть не перериваючи основних тем розмов.

Ліам сидів на ліжку і стверджував що як старший брат він має на це повне право, хоча насправді це просто було найзручніше і м’яке місце, Алекс відразу поруч з Лілі, тільки на підлозі, хоч у момент коли він увійшов ще були місця і по зручніше підлоги, але хлопець віддав перевагу дистанції якомога коротше, Нініан сіла поряд з вікном на диван, Робін як старша і майже названа мати всіх присутніх в кімнаті «дітей» сіла на стілець неподалік ліжка, звідки мала повний кругозір приміщення, а Демієн на самому підвіконні розсісвся посунувши шторку убік щоб та не заважала, Хелен бігала то туди, то сюди, щось постійно кричачи або сміючись щосили, хоча Алекс і намагався посадити дитину на місце і нагодувати перед сном.

Головною та початковою у тому числі темою розмов були звичайно ж події останніх тижнів. Лист Демієна і вирішення завдання про яке він не говорив відкрито нічого, хоча і натякав на те що саме діялося.

Напад на Ліліан і питання щодо пошуків винних, тобто конкретні риси осіб чи голосу, одягу нападників, чи пам’ятає вона щось із цього, число бандитів, приблизний мотив який і так був зрозумілий кожному як сонце на небі, яким чином вона змогла дістатись додому з пораненнями, завдяки яким вона зараз навіть руку нормально повернути не може без болю, хоча Лілі вже знала трохи про те, що біловолосий хлопець чудово знає нападників, але оскільки питання давав не він, вона просто говорила що пам’ятала.

Алекс і його дивні дзвінки по телефону, які він то цілодобово ігнорував, то з телефону тепер не вилазив і постійно приховував від усіх розмови як секрет, який якщо випливе, то йому доведеться всіх вбивати на місці, все частіше вибивали всіх із колії.

Або ж навчання Ліама, яке як виявилося за рейтингами сильно впасло по оцінкам і йому загрожує відрахування або ж як мінімум ректорські переписи контрольних робот до яких він природно теж і не думав готуватися, все списуючи на погане самопочуття сестри, за якою він повинен через це доглядати.

Але ще піднялися теми й менш серйозні. Наприклад, хто якого домашнього вихованця хотів би собі завести якби була така можливість. Але ніхто й подумати не міг, що всі будуть мати такі цікаві смаки щодо цього. Дехто здавався милим, дехто ніби не в тему, а був і такий, що до мурашок доводив.

— Мені вже не потрібні вихованці. У мене Дон уже вдома є. Та й Ліам іноді за собаку сходить. Як почне гарчати, так навіть їжею не заткнеш його рота. Так і летять мат і прокльони — Жартом почала говорити Ліліан, хоча підкол у бік брата, Ліам прийняв як заклик до холодної війни слів, яку вони вже давно начебто як закрили. Але хлопець був хитрий. Він для удару у відповідь вичікував моменти, а не давав їх відразу.

— Дон? Що за дивне таке ім’я? — Здивовано нахилив голову назад Алекс, тим самим зумівши бачити Лілі та показати всім своїм виглядом, що він у шоці.

— Дон Педро, якщо бути точним. — засміявшись відповіла Ліліан, легенько піднявши руку і погладила голову Алекса. У цей момент вони були максимально схожі на пару. І це помітили усі.

— Хто? Ви як додумалися, так кота назвати фантазери? — Тут уже не витримала і Нініан, сміючись від такого імені так, що тарілку мало не впустила на килим. Демієн просто підстрахував рукою вчасно. Це був її успіх. Інакше прибиралася б Нініан довго і нудно.

— Це все Ліам. Я ні до чого.

— Хм… Мені шкода стало бідного котика.

— Він живе як король. Нема чого жирдяча шкодувати. — сказав Ліам. Він не говорив голосно, адже знав, що Лілі за це може і вдарити.