Частина 9

Коли ті двоє добігли до точки, яку шукали, і побачили, що дівчина вже дісталася краю скелі й впала з неї, вони думали, що все пропало. У них була надія, що саме ця дівчина зможе сказати хоча б щось про це дивне місце, можливо описати якісь деталі та відкрити ще хоча б одну таємницю, якщо вже Хелен так про неї говорила, і досить наполегливо стверджувала, що треба її врятувати. Але все. Вона пропала. Ось про що встигли подумати вони.

І тут сталося те, про що ніхто й подумати не міг. Відчуття ніби повз тебе щось пробігає, потім в поле зору потрапляє молодий чоловік, що у прямому сенсі з'явився з нізвідки, і рішуче стрибнув за дівчиною, що вже падає в низ.

Тоді всі присутні на мить впали в жах. А після того, як почувся сплеск води, обидва швидко підійшли до краю. Ліліан відразу опустилася на коліна, і спершись руками об край, прогнулася вперед щоб побачити, що ж сталося з двома невідомими їй особами.

Спочатку вона не побачила нічого крім водяних кілець на поверхні озера яке доводило що щось туди точно тільки що впало. Потім через кілька секунд вони спливли. Хлопець обіймав дівчину за талію, яка кашляла та тряслася. Було зрозуміло, що та вже прийшла до тями, і наковталася води достатньо через паніку, яка наросла при зіткненні з водою. А хлопець був до чортиків спокійний та зібраний.

Юнак підняв свій погляд туди, де стояли Алекс разом з Лілі, і пронизав їх обох поглядом. Це було лякаюче та чаруюче для Локвуд водночас відчуття. А серце дівчини ніби пропустило удар, коли їхні погляди, на її думку, таки зустрілися.

Алекс запропонував спуститися вниз до озера, щоб зустріти тих двох, і вони пішли до підніжжя скелі. Обидва спускалися повільно та обережно. Адже хоч там і була протоптана молоддю стежка, вона була небезпечна, оскільки при всьому там був досить сильний нахил. Алекс по декілька разів пропонував руку при спуску, і в кінці Лілі таки прийняла допомогу.

Коли вони нарешті спустилися, пара вже сиділа на піску біля води. Обидва були спиною до синьоокої дівчини, тому та не могла бачити виразів обличчя обох незнайомців тільки промоклі темне волосся дівчини та на першу думку висвітлене, майже навіть біле волосся хлопця. Той зі спини трохи нагадував Алекса. Лиш волосся було коротшим, і плечі не дуже широкі.

Лілі поставила себе на місце дівчини й могла уявити, що та відчуває зараз. Сама ледве те ж саме не пережила, лише декілька годин тому.

Дівчина вперше воістину задумалася над тим, що це все і справді не чиїсь жарти, та вона не одна така, хто просто своїм існуванням комусь уже заважати встигла. А ще вона задумалася, чому той хлопець стрибнув слідом, та врятував темноволосу дівчину. Можливо вони близькі... Адже заради чужої дини, ризикувати не всі будуть.

- Ми думали що вже її втратили... - Пробубнив Алекс собі під ніс з ноткою полегшення в голосі, хоча слова і призначалися Ліліан, яка стоїть поруч, і досі дивилася на тих двох ніби в ступорі.

- А хто вона вам, щоб ви так переживали за її втрату? - Запитав незнайомець. Алекс у цей момент зблід від несподіванки. Юнак не думав що його почують.

- У тебе хороший слух. - промовив біловолосий, після того, як оговтався від того, що його почули, хоча між міні ще й досі була пристойна відстань.

- Я б сказав чудовий. - Пожартував вихваляючи себе другий, і провів рукою по своєму мокрому волоссю впускаючи пальці.

- Хто ти? – здійснила крок вперед Ліліан, цим самим залишивши Алекса прямо за своєю спиною. - Ми прийшли з того боку, з якого ти вибіг. Тебе там не було. Звідки ти так миттєво прийшов? Чому ми тебе не побачили? - Дівчина пропалювала спину хлопця поглядом. Але той навіть не думав повертатися до них обличчям. Та й занадто він був підозрілий собою. Навіть аура його ніби кричала про те, що він може бути небезпечним.

- Тобі не за що знати хто я і звідки. Все одно більше мене не побачиш. Така твоя доля. - Відповів коротко незнайомець.

- Доля кажеш? Що за маячня...

- Ти щойно власне життя назвала маренням. Вітаю маленька. Ти ще й дурненька. - Після цього хлопець видав смішок і підвівся на ноги, та досі волів не дивитися в очі своїм співрозмовникам. Він поправив сорочку яка на ньому була промокла, потрусив головою цим позбавившись зайвої води на волоссі, і праву руку засунув у кишеню і дістав звідти пачку цигарок. - Промокли... Як прикро... Навіть половини скурити не встиг. - прокоментував той свою ж знахідку, яка теж була мокрою.

Ліліан це дратувало. Вона не любила коли її ігнорували так відверто. Але вона трималася і намагалася не подавати виду. Вона просто стояла і дивилася як хлопець веде монолог сам з собою і скаржиться на промоклі сигарети, а потім ще й на запальничку, що зникла.

Але вирішивши, що з ним і справді особливо нічого не зможе домогтися, вона рішуче подалася вперед, пройшла повз хлопця і присіла перед дівчиною. Щоби це зробити, їй довелося пройти у воду. Тому її взуття повністю промокло за лічені секунди.

- Гей - привернула увагу до себе Ліліан - Ти як? - Темношкіра дівчина спочатку подивилася в сині очі Лілі, і ніби поглядом запитала дурна та таке питати, але потім просто потрясла головою як відповідь. Юна Локвуд розуміла, чому та так реагує. Тому прийняла той погляд з утіхою у відповідь замість непорозуміння чи піклування. – Я теж така сама… – почала знову розмовляти з незнайомкою Ліліан. На це Темноволоса знову глянула на неї. Але тепер начебто вимагаючи продовження монологу. - Було відчуття ніби тобі мізки промили. Ти йдеш не знаєш куди, хочеш зупинитися, але не виходить, ти не розумієш, що відбувається... Відчуття ніби...