Частина 5

У той момент, коли Ліліан тільки переступила поріг будинку, її вуха одразу ж заклало від надто гучної музики, а очі засліпили диско світло та неонові промені навколо та звідусіль. Дівчина навіть подумати не могла, що у звичайному житловому будинку таке можна влаштувати. Хоча вона й розуміла, що Аделлай, належала до багатої сім'ї і їй з нею не особливо тягатися. Фінанси вирішували зазвичай надто багато навіть у їх випадку. Дивно було, що Демієн не був особливо підкупним коли сильно грошима та розкішшю від нього ну точно не віяло. Або, може, він грав саме перед близнюками та в біді будуть скоро саме вони.

Ліам швидко підійшов до сестри й почав ходити з нею під ручку скрізь, навіть не думаючи відходити. Шкільної пригоди йому вистачило, хоча та ще й не була особливо так жорстокою категорією. Він очікував фізичної агресії як травми, побої, і так далі. Тому хоч у школі він і був дуже злим, з часом зміг взяти себе в руки та «закрити очі» на образу за сестру. Ну а Демієн як і пообіцяв ще раніше, тримав своє слово і коли треба було щось пити, так би мовити, за нове знайомство, тому, що Лілі ніколи ще ні на яких вечірках не була, саме хлопчик ворон був тим хто подавав їй склянки з напоями ніби справжній бармен. Спочатку Ліам не вірив у правдоподібність його слів і дій і чекав каверзи, але коли бачив, що сестра не п’яніє від слова зовсім, нарешті почав вірити й трішечки розслабився. Хоча все ж таки одного разу спробував напій сестри, щоб удостовіритись ще більше. А кожен хто бачив Ліліан та Демієна разом хоча б на одну мить, вже починали придумувати ціли сценарії нібито той намагається добитися блондинки хоч і має стосунки на стороні, а сама ж дівчина у відповідь також починає загравати з юнаком, щоб всіх по бісити. 

Аделлай дійсно не прокидалася. Але про неї особливо так ніхто і не питав. Всі прийшли безкоштовно повеселитися, а не з нею теревенити. Та й знаючи її, ніхто не здивувався б, якщо побачив в обіймах когось в темних закутках будинку і це був не її «коханий» хлопець у чорному.

Десь на середині вечірки, обидва хлопці відійшли, залишивши синьооку дівчину одну. Точніше Лілі була тією хто відійшла, а хлопці просто цього не помітивши, теж відійшли вбік, думаючи вона десь поряд стоїть і вдивляється в натовп, як і завжди це робила.

Лілі просто сіла на перший-ліпший диван, і зняла взуття. Воно їй чи то натерло, чи натиснуло, дівчинка й сама зрозуміти не могла. Та й не сильно хотіла. Ноги лише хотіли відпочити. От і все. 

До неї незабаром підійшла компанія дівчат і сіла поряд, залишивши місце нібито для ще однієї людини неначе чекаючи ще на когось. Ну чи просто дистанція з незнайомкою. А потім одна з них різко обернулася і заговорила з Ліліан так, ніби ті були знайомі років так сто мінімум та ще й подругами одна одній являлися. Але не важко було зрозуміти що та просто була вже у стані легкого алкогольного сп’яніння, та їй вже було абсолютно все одно про що та з ким провести свіцьку так сказати бесіду.

— Як справи, маленька? – Закинула та ногу на ногу, та трішечки нахилилася вперед до синьоокої, яка у відповідь якраз навпаки, напружилася, та випрямивши спину відсіла трішки назад.

— Не погано — відповіла на запитання Лілі, не бажаючи продовжувати з ними балаканини, адже ті були вже на підпитку та навіть не сильно знайомі їй обличчям. Але та не здавалася, і далі продовжила питання задавати.

— Ти новенька тут? Я тебе не бачила ще жодного разу. З ким прийшла?

— Так. Нова. До цього зазвичай воліла сидіти вдома. Але брат змусив піти з ним. Сказав, що буде весело.

— І як? Збрехав тобі братик чи правду сказав?

— Я поки що не вирішила для себе.

— А хто твій брат до речі? Він хоч красунчик?

— Яка різниця?

— Не ревнуй. Не заберемо ми його. Ну так як його звуть?

— Ліам. – Вирішила не брехати вона. Лілі жила у світі де про її брата не чули у свіцькому колі. Наївно…

— Та ну? Ліам? — Очі дівчини розширилися від подиву, а потім і вся компанія убік дівчини обернулася.

— А що з ним не так? — Запитала з підозрілістю Лілі, не відриваючи очей від компанії.

— А ніби ти не знаєш — засміялася та наче близнючка щойно смішнючий жарт розповіла.

— Не знаю чого? – Тепер вже до юної Локвуд відступала якась панічна та незрозуміла емоція.

— Він тут у нас бандою керує взагалі то. Ти чого? Як не знати щось таке колосальне?

— Якщо ви про ті три покидьки зі школи, тоді це бандою ще не називається. Шмаркачі шкільні та не більше.

— Ех сестричко… Ти по правді про братика свого щось нічого не знаєш. А я дивлюся, надто ти сором’язливою здаєшся. Йому район цілий підпорядковується. Його всі бояться, як вогню. Він справжній авторитет як серед молоді та і дорослих. Чутки пипець як поширені. Як ти могла про це не знати? Він тусується завжди тільки з елітою. Його тут усі знають. Тебе він що, тримав у печері чи що?