Частина 2

 Дівчина зрештою заснула на підлозі по серед власної кімнати, так і не дочекавшись повернення брата близнюка, щоб поговорити.

Ліліан в той час снилися доволі таки дивні моменти, ніяк не були пов’язані з останніми подіями у її житті, ні тим більше речами, яким можна було дати логічне пояснення.

В один момент вона опиняється по серед лісу та гуляє абсолютно не думаючи ні про що, безтурботно квіточки збирає, пісеньки якісь наспівує і радіє життю, адже світ прекрасний таким як є, то через якусь мить вже опиняється в школі за своєю ж партою та на уроці якомусь незрозумілому сидить, і не розуміє як встигла з галявин лісових у будівлю потрапити. А замість однокласників та вчителів, на стільцях та й загалом по всьому периметру були розташовані все образні манекени, одягнені у шкільну уніформу та у різних позах, що далеко не відповідає школі, в якій вона навчалася. Царювала тиша, але гнітюче відчуття також мимоволі ніби починало підкрадатися до неї з абсолютно всіх боків. Іноді відчувалося, ніби за нею ведеться якесь спостереження, хоча ті самі мовчазні манекени не рухалися.

Моменти заміняли один одного буквально за якусь невловиму мить.

Остання ж частина і так до моторошного та дивного сну, програвалася в підвалі.

Там було темно, холодно та сиро. А все навколо здавалося настільки реалістичним, що на секунду Ліліан навіть здалося, ніби вона відчула по справжньому той запах сирості та мокрої стелі, і прохолоду стін, до яких торкалася її долоня. Вона оглядалася довкола, намагаючись хоч щось розгледіти в непроглядній темряві, але спроби були всі безуспішні. Темрява, що оточувала, була настільки всепоглинаючою, що простягнувши руку перед собою, ти не бачив нічого. А ще й відчуття того ніби простягнута рука терпне, так і виводила із себе навіть тоді коли ти вважав що урівноважений. І саме з цієї причини, нишком поступово почала підкрадатися паніка і страх, що змушують тіло тремтіти на підсвідомому рівні, а фантазію розігратися не в самий позитивний бік.

Ліліан зробила свій перший крок уперед, намагаючись знайти двері, яких на жаль і так не існувало у приміщенні, і саме в цей момент, дівчини торкнулася холодна рука зі спини. Тіло здригнулося, а паніка наринула неначе величезною та мега потужною хвилею.

А потім, блондинку ніби з силою викинуло з того дивного сну миттєво, і вже в реальному світі, розплющивши очі від сильного переляку, вона навіть не помітила як підскочила, і плюс до цього, видала дивний звук схожий на писк.

— Шшшш. Це лише я. Заспокойся. — Пролунав голос над її вухом, а потім відчулася важка рука на голові, що плавно рухалася зверху донизу. Це був Ліам, котрий нарешті повернувся додому та одразу увійшов до незачиненої кімнати своєї сестри.

— Лі… Боже, ти так налякав мене щойно. Мені таке снилося… Я ніби у фільм жахів потрапила. – Намагалася віддихатися дівчина, яка виглядала так ніби щойно пробігла справжнісінький марафон. Ліліан була бліда, та на чолі виступили краплинки поту, поки зіниці очей же були розширеними. 

— І що там було? Що ти бачила? – Зацікавлено запитав брат, та повільно сів поруч з сестрою.

— Ну, все швидко змінювалося. То я у лісі якомусь гуляла і сміялася, то в школі раптом опинилася де навколо таємниці манекени, а потім різко в темне приміщення мене закинуло. Я подумала що це підвал якийсь міг бути. Було сиро та холодно. А ще дуже темно. Я навіть відчувала все на собі, ніби в реалії побувала. Паніка так і намагалася наринути мене з головою. А потім раптом ти тут з’явився та мене розбудив. Я твою руку навіть у вісні відчула…

— Сильно злякалася? – Ліам якось дивно оглядався у кімнаті поки сестра розмовляла. Та лише таке коротке питання із себе видав після того, як сестра розказала йому все що пережила у сні.

— Не можу сказати напевно. Але жахливе відчуття постійно було присутнім. Навіть зараз, серце так швидко б'ється що аж болить, а в душі, ніби засіла незрозуміла мені тривога.

— Це просто сон який не несе за собою нічого. Спробуй забути його. Легше стане.

— Не так легко сказати, як зробити. Ти ж знаєш мою голову. Вона любить запам’ятовувати дурниці та все те що може пізніше моїй фантазії посприяти.

— Так? А я думав вона все сортує і видаляє з пам’яті непотрібне. А цей сон якраз таки сильно заходить у категорію «зайве».

— Ні. На жаль ні. Але було б не погано.

— Ну нічого. Завтра вже не згадаєш про нього. Я заб’ю тобі голову чимось і все забудеться саме по собі.

— Сподіваюся ти маєш рацію. А то мені якось ніяково від цього всього. Останнім часом все частіше мені лишень така маячня і сниться. Це починає сильно втомлювати.

— Все буде добре. Просто довіряй моїм словам так само як і робила це до сьогоднішнього дня.

— Я завжди тобі довіряла Лі. — сестра посміхнулася, і швидко потягнулася до юнака та обійняла брата, що сидів поруч, але так само швидко і відпустила — Ти до речі пізно повернувся. За вікном уже стемніло. І як бачу… на годиннику також досить пізня вже година. – Констатувала факт вона після того, як очі побачили годинник за спиною Ліама.