Частина 1

Дві могили, що стояли посеред порожнього пагорба на самій вершині, і належали хтозна-кому. Білий мармур, на якому немає ні імені, ні року народження чи смерті, нічого. А за доглянутістю могил, які красувалися на пагорбі, теж не можна було сказати скільки їм може бути років. За дизайном тим більше. Припустити можна, що багато, оскільки це були парні хрести, які встигли стати поширеними ще двохтисячними роками або навіть у середньовічні часи могли проскочити серед шанованої аристократії. Але їх дивна візерунковість, яка не відповідала тим часом теоріям і всілякому припущенню, обманювала будь-якого знавця.

Те, як вони виглядали можна сказати одне… За ними точно хтось час від часу наглядав і дуже ретельно. Свіжі квіти, підкопаний ґрунт, та й самі хрести, мабуть, вимивалися до блиску на регулярній основі.

Можна навіть подумати ненароком, що в тому дивному мармурі є справжнє срібло. Ну чи чари якісь. Але хто б міг чаклувати у світі, де немає магії? Це дуже дивне явище яке вважалося повною нісенітницею. А жарти на цю тему досить швидко осуджувалися наукою та людьми що не вірили більше у пара нормальне або те що було з цим пов’язане. Але й місце варто зазначити вже зараз, було обране також те ще для похорону.

Пагорб, з якого видно цілком місто, його горизонти й те, що за його межами. Можна було побачити величезний ліс та озеро посередині. Порахувати кожен будиночок що стояв навіть у далині. Повноцінно познайомиться з флорою та фауною що оточувала. Помітити можна було навіть на диво людей які неначе мурашки ходять по вулицях, або автівки що проїжджають туди-сюди. Звідти було видно абсолютно все. Але на сам пагорб зайти, або навіть буде правильніше висловитися словом «залізти» вкрай складно та й дуже небезпечно. То дикі тварини ходять як наприклад вовки, лисиці, олені, дикі кабани або навіть за словами деяких старих жителів ведмеді, то часті землетруси, чи обвали, які вже не один раз забирали життя невинних слідопитів які не продумали наперед свій похід на таємничу гору.  

А могили ж ті на самісінькому краю, недалеко від дерева та куща камелії ростуть. Можливо, той край, тільки корінь дерева і тримає. Підходити навіть ті сміливці боялися, яким все ж вдалося дійти до точки призначення.

Напевне вже у багатьох за цей час виникло запитання. А хто ж там такий похований? Це можливо вже таємниця цілих століть. Але чи на вічно ця таємниця так і лишиться таємницею?

Якось постало питання, чи є в тих могилах хоча б останки. Адже ніхто і ніколи навіть не чув про ті могили раніше. З похорону на тому місці теж не знайшлося свідків навіть серед найстаріших мешканців, або якихось документів які би свідчили про церемонії поховання в якісь хоча б періоди часу.

Виявилося, що могили примарні. Вони були просто на просто порожні. Там не виявили кісток.

В один із днів, коли таємниця вже здавалася взагалі не вирішуємою документаційно, було прийнято рішення ризикнути, та піднятися на вершину, і організувати офіційні розкопки.

Знадобився не один день та не один спеціаліст щоб продумати безпечний план підняття на гору. Але і дійти це була лише перша частина цього надскладного випробування. Навіть знавці неодноразово зауважили, що там під кожною людиною може обвалитися ґрунт. Техніка взагалі не може і обговорюватися як метод відкопки.  Все мало відбуватися в ручну, та лише у періоди коли дощ не падав. Хоча б так люди намагалися применшити шанси травм а то й ще гірше, смерті когось.

Могили в решті решт, але не без травм фізичних осіб через падіння, розкопали і обидві труни були розкриті. Розчарування. Ось що дісталося тим, хто поліз туди да так довго старався дізнатися істину. Парні могили були порожні. Абсолютно. Ні кісток, ні якихось аксесуарів, нічого. Навіть павуків та павутини, або жуків там не виявилося.

Після глибокого розчарування все с часом було повернуто назад на своє місце та зініційовано ніби нічого там і не було, та стало місцевою легендою.

А говорила вона про примар захисників, які охороняють місто як ангели. Тільки на небеса їх не пустили, тож вони оселилися на пагорбі. А могили ті, їхні будинки. А при повному місяці, їх можна побачити. Але, звичайно, все це було лише вигадкою людської фантазії. Та привидів ніхто ні разу не бачив.

~ РАЗОМ НА ВІЧНО…~

Почулося молодому чоловікові, коли той повернувся до могил без господарів і захотів ті упорядкувати так само як і зробтив це рівно один місяць тому.

Ким той був? Він ніколи не відповідав на це запитання. Хоча він взагалі ні на що і ніколи не давав відповідей. Його чорне неначе пір’я ворона волосся довжиною зо плечі, та таємничі очі зеленого кольору що неначе смарагди. Все що можна було знати про нього. Ні імені, ні прізвища. Звідки родом взагалі не відомо.   

Одного разу знайшлися ті хто його запитали, хто ж там мав бути раз так він доглядає за місцем й чому його там немає. На що темноволосий хлопець лише посміхнувся якоюсь кривою посмішкою, не промовивши ні слова у відповідь. Просто проігнорував питання, або вважав за краще прикинутися глухим та потім ще й пішов ніби перед ним людей і немає.