Пролог

Ще дуже давно, коли люди вірили у містику та все що пов’язане із надприродним, усіма силами намагалися дізнатися секрет філософського каменю та зверталися за допомогою до вищих сил, народилися ті, кого почали називати обраними.

Обрані, або ж іншою назвою прокляті… Саме ті, хто могли одним лишень дотиком вбити. Люди, яких боялися та славили всі та всюди. Дехто їх вважав богами, а були й ті хто вважали таке грою нечесті та порівнював із самою смертю або карою.

З часом, саме такі люди почали правити іншими. Тими хто слабкіший.

Кожен непокір до них одразу ніс за собою смерть. Смерть саме у людському світі, та переродження у паралельному.

Ніхто не міг повертатися. Всі хто помирали, вважалися мертвими. А  іншому світі навпаки… Новонародженими.

Довго душі що з кари потрапляти до іншого світу навіть не підозрювали про свою істинну долю. Навіть надто довго. Цілих декілька століть підряд королі могли правити так, що про їх злодіяння та такі каторги ніхто не міг карати.

Але й у таких випадках трапляються винятки...

Перший такий випадок трапився уже на початках 2000-х. Одна молода дівчина, до якої ну надто довго залицявся чоловік перед тим як вона нарешті відповіла йому взаємними теплими почуттями, народився син. Хлопчик з очима синіми неначе лід, та волоссям настільки світлим, ніби сніг, та дивною міткою на тілі.

Дівчина лишень після довгих ночей паніки та сліз, нарешті виплакала правду від чоловіка свого. Той зробив справжнє зізнання. Розкрив своє справжнє обличчя, розказав про те, що він король. Той, хто вбиває у світі людей, та забирає душі у другий вимір. Вимір душ, де ті потім живуть без спогадів, та навіть не підозрюючи нічого починають ставати гравцями гри.

Розкрилася правда і про те, що заради шансу народити сина, чоловік відмовився від ролі короля та передав титул іншій людині. Але син отримав мітку… і тепер за ним точно прийдуть. І так і сталося. Хлопчику і 5 не було, коли явився дивний чоловік, та хотів вбити їх дитя. Батьки віддали все заради порятунку… Батько життя без шансу навіть на порятунок, а матір душу та відправилася у другий вимір, навіки забувши про дитину яку одного разу народила. Або… так мало бути.

Жінка з часом почала згадувати деякі деталі. Вона згадала спочатку сина… потім чоловіка. А далі вже і все інше поступово почало складатися в її голові. Вона все згадала. Та саме тоді почала помічати що світ дивний, а люди у ньому ніби сліпі.

Вона шукала тих хто однодумець, але отримала лишень клеймо божевільної відьми. Саме за це, вона і потрапила у божевільню і так несправжнього світу, а потім замкнулася у собі та почала жити біля лісу, в тишині та самоті.

Довго… дуже довго вона жила одна. Без тих хто зрозуміє та підтримає. Жінка навіть перестала шукати хоч когось хто помічає дивне. Але тоді коли вона вже не надіялася, удача нарешті посміхнулася їй. Щось пішло не так, та все частіше почала з’являтися молодь, яка бачить її очима все те що оточує.

Правда нарешті почала виходити на зовні. Лишилося лише знайти вихід.