Примарна мрія

Розділ 13.

Влад.

Як ж мені хочеться, щоб вона відпустила мене до себе. Але нічого. Ще все буде, я цього доб'юся. В мене все вийде. Помаленьку, і все буде.

Нарешті вона прийшла на роботу. Цікаво, що вона сьогодні одягнула. Чи їй сподобався мій сюрприз? Якою буде її реакція?

Минуло три уроки. Нарешті велика перерва. Діти розбіглися по своїм справ, вчителі п'ють чай, каву , розповідають останні новини. А її все немає. Ну, нічого, піду до неї сам. Без неї все не так, ще й ці погляди не одружених колег та їхній флірт мені не подобається, ще й виставляють все на показ.

Тільки прийшов до її дверей, а серце вже б'ється, як у підлітка. Що це зі мною? Невже вона мені подобається, більше ніж я сам думаю!?

Із цими думками, заходжу в середину.

-Привіт.

-Доброго дня, Владе Сергійовичу.

-Чому так офіційно? Ми ж тут самі, без учнів.

-На все , є свої причини.

-Я можу їх почути?

-Ні. І заберіть свій подарунок.

-Що сталося?

-Чому ви вирішили, саме мені його подарувати?

-А кому я мав його подарувати?

-Та яка на нього чекає.