Примарна мрія

Розділ 12.

Анна.

Як важко відпустити минуле. Не було ще й вечора, щоб я не згадувала, те що було раніше. Вдень простіше, тому що я на роботі, а от ніч...безсонна. Тому саме цей час я приділяю своїй роботі.

Мені подобається мій новий колега по роботі. Він не такий як мій колишній. Але напевно, я не для нього. Хоча про що це я..!? Мені ніхто не потрібен. Не буду більше такою наївною. Не дам більше себе зломити. Не цього разу.

Ранок зустрів мене морозною тишею. Нічого дивного, адже зараз осінь. Дерева одягнули шати, а листя кружляє у танку. Саме тому в цю пору я люблю бігати вранці. Це захоплено та дуже свіжо. Чому так? Та я і сама не знаю.

-Ледве тебе наздогнав?

-Ти що тут робиш, Владе?

-Бігаю. Але раніше, тебе тут не бачив.

-Можливо, ми в різний час виходили на пробіжку?

-Можливо. Як ти ? Все добре?

-Так, настрій просто супер.

-І в мене так. Напевно, тому що тебе зустрів.

-Ти це про що?

-Та так, не звертай уваги. Бувай, зустрінемося в школі.

-Бувай.

І що це було? Можливо, я йому подобаюся?

Так, візьми себе в руки. Він нічого такого не сказав, а в твоїй фантазії, ви вже одружилися, живете разом, та виховуєте 3 дітей.