Розділ 7.

Анна.

Потрібно швидше брати себе в руки, хоча і важко. Завтра потрібно вийти на роботу. А сил і особливого бажання не має. Ще й так, дуже соромно перед Владом. Він мусив мені допомогати та не спати. У нього добре серце. Не кожен на його місці, так би вчинив.

Потрібно буде йому віддячити. Хоча б спекти пиріг.

Чому я знову у сні побачила його? Адже стільки часу вже пройшло...

Із роздумів, мене вириває Влад, який заходить у кімнату із чаєм  та пізньою вечерею.

-Ти приготував вечерю?

-Ну, вечерю...це сильно сказано. Швидше зробив те, що вмію. Тобі потрібно поїсти. І я б радив, залишитися вдома і не йти на роботу.

-Не можу, ти ж знаєш, що  я тільки прийшла в колектив.

-Так, і думав. Я буду за тобою спостерігати в школі,тому навіть не думай перевтомлюватися.

-Постараюся.

 Я все з'їла. Дякую. Дуже смачно. Не думала, що настільки була голодною. Надто пізно, щоб ти їхав до себе на квартиру. Я тобі постелю у вітальні.

-Не хвилюйся. Я можу про себе подбати. А ти краще відпочивай. 

Навіть дивно відчувати таку турботу від незнайомої людини. А від коханого, ніколи таких проявів не було. Швидше навпаки. Я старалася, я робила, а вкінці в мене просто витерли ноги, розтерти, покалічили...

Все більше не згадую про це. Я сильна . Я все зможу пережити. Головне, не згадувати і не плакати. Мені ж від цього гірше, а йому тільки краще.

З роздумів, мене вирвав Влад:

-Все добре?

-Так. 

-Точно? Ти раптом перестала розмовляти, і дивишся кудись крізь мене. Якщо тобі потрібно комусь все розповісти чи зможу тобі допомогти, то не соромся. Я слухаю.

-Ти і так багато для мене зробив. Вибач, але це особисте. Не люблю коли мене жаліють.

-Розумію. Але навіть сильним людям потрібна допомога.

-Не у моєму випадку...- сказала я, відводячи погляд від нього. Він ніби хоче прочитати мої думки. Від цього стає надто моторошно.

-Надобраніч. - сказав Влад. Розвернувся і вийшов з кімнати.