Розділ 6.

Анна.

Невже це Марк? Він дійсно тут. Повернувся до мене . Я відчуваю, як правило хтось притулює мою руку до себе.

-Не йди...

Але варто мені розплющити очі, як переді мною з'являється, якийсь хлопець.

-Хто ви? Де я?

-Не хвилюйся, Анно. Я ваш колега з нової роботи, Влад.

-Але ...

-Ви , знепритомніли. Перед цим назвали, свою адресу. Я вас привіз додому. Викликав швидку. У вас перевтома. Тому потрібно трохи полежати. 

-Вибачте, що так вийшло.

-Вам не потрібно переді мною вибачатися. Це ж трапилося випадково. А саме, тому що ви не думаєте про себе. Про своє здоров'я. Заганяєте себе.

-Яка зараз година?- ігноруючи моє хвилювання за неї запитала Анна.

-2 ночі.

-Так, пізно. Потрібно було мене залишити і йти додому. Через мене ваші рідні хвилюватимуться за вас.

-Я живу сам. Тільки переїхав тому не має кому хвилюватися. Крім того, я б не міг вас залишити саму.

Вона так щиро подивилася в мої очі та усміхнулася.

-Бачу вам вже краще. Я зроблю тобі чай. Вибач, що перейшов на - "ти".

-Після того, що ми сьогодні пройшли. Було б дивно, якщо б ми спілкувалися та говорили один до одного на ви.- і знову ця посмішка.

Поглянув на неї та вийшов на кухню. 

Вона мене не проганяє. І так не вимушено, легко зі мною говорить. А от вночі її голос був стурбований. Відчувалося, як її серце стискається, навіть обличчя було втомленим. Що ж з нею трапилося? Хто її настільки розчарував? Як хочеться втамувати її біль. Вдихнути нове життя у неї та відновити себе. 

Дякую, що підтримуєте мене. Сподіваюся, побачити ваші коментарі та зрозуміти, чи подобається вам нова історія, та чого ви чекаєте від героїв.

Миру та спокою Вам у новому році.

Ваша, Антоніна Щітко.

#Сонячна_Тоня