Розділ 4.

Влад.

Весь день пролетів, і ніби потрібно йти додому, але щось затримує мене тут і не відпускає. Сам собі знаходжу роботу. Дивина. Вже всі розійшлися, потрібно і мені йти. 

Горить світло в однім із кабінетів, напевно хтось забув. Потрібно вимкнути.

-Доброго вечора, я думав, що це хтось забув вимкнути світло, а ви просто затрималися на роботі. - сказав я світловолосій дівчині. - Я вас здається, знаю...- продовжив, коли вона повернулася до мене обличчям.

-Перепрошую...

-Ми ж сьогодні з вами, наштовхнулися один на одного. Чесно кажучи, я подумав, що ви учениця.

-Справді, ми сьогодні бачилися. Вже давно не учениця. Я працюю вчителем вже 6 років. А ви?

-Це мій перший досвід. Ніколи б не думав, що буду працювати за професією. 

-Як цікаво...

-Як вам працюється в цьому колективі?

-Ще не знаю. Це мій перший день.

-І в мене. Тоді ви мене розумієте 

-Виходить, що розумію. Вибачте, я сьогодні надто втомлена для розмов, хоча ви і досить цікавий співрозмовник.

-Я все розумію. То ви напевно, поспішаєте додому?

-Так.

-Давайте, я вас проведу. Бачу, наскільки ви втомлені. Не хочу, щоб з вами щось трапилося. 

-Не потрібно. У вас точно є важливіші справи.

-Це навіть не обговорюється. 

-Добре. Зачекайте, декілька хвилин, я тільки збираюся.

Анна.

Мені дійсно погано. Не розумію, що трапилося напевно і справді, перевтома. Не можна заганяти себе настільки. От навіть не радію, з того, що поруч зі мною такий гарний хлопець. Деякі його слова навіть пропускаю, настільки погано.

Починаю йти до дверей, щоб вимкнути світло, як відчуваю, що мені паморочиться в голові, і ще трохи і я впаду.

-Я вас тримаю. З вами все гаразд.

-Напевно, просто перехвилювалася. Зараз вийду на свіже повітря і мені стане краще.

-Ви впевнені? Не потрібно викликати швидку?

-Точно, все гаразд.

Ми вийшли на вулицю, але мені стає тільки гірше, він ніби відчув це. 

-Послухайте, я дійсно за вас хвилююся. Назвіть свою адресу. Я вас довезу.

-Вулиця Шевченка, 35 А. Під'їзд 2, квартира 10.