Вагітність була важкою. Місцевий клімат не сприяв гарному самопочуттю жінки. Софія й раніше погано переносила спеку та тепер малюк викликав почуття жару всередині її тіла.
Тільки цілющий чай Неєми допомагав Софії вставати з ліжка і вести звичний спосіб життя. Артем носився навколо дружини, як швидкісний потяг. Він виконував будь-яке її бажання у лічені хвилини. Вагітність дружини змусила його знову віднайти надію у власному серці.
Через декілька місяців Софія суттєво змінилась. Жінка трохи погладшала, а живіт заважав їй самостійно взуватись. Артем наполягав, щоб дружина лягла у приватну клініку і знаходилась там до народження дитини.
Але разом із зовнішністю змінився і характер жінки. За всі свої тридцять п’ять років життя Софія ніколи не була настільки норовливою. Вона почала походити на якусь італійську мамцю, що тримала у страху весь клан.
Інколи Артем боявся навіть відкривати рота. Діти, побачивши Софію, одразу ж переставали бешкетувати. Навіть черниці почали відсилати порушників не до директора, а до тоталітарної вагітної жінки. В цей період дисципліна учнів вперше за всю історію школи була бездоганною.
Якось увечері Софія та Артем підбирали імена для майбутнього сина. Жінка не мала гадки, як хоче його назвати. Тоді Артем запитав:
— Ти не хочеш дати йому ім’я на честь твого батька?
— Не знаю, чи добре називати дитину на честь покійного, — сумнівалась Софія.
— Твій батько був хорошою людиною, тільки це має значення, — заспокоїв дружину Артем.
— Іван – гарне ім’я. Мені подобається, — Софія посміхнулась згадавши батька.
— Я хотів би, щоб він носив два імені. Одне українське, а інше на суахілі. Тоді він завжди пам’ятатиме, де і за яких обставин з’явився на світ.
— А як ми назвемо його на суахілі?
— Треба обрати щось із гарним значенням. Мені подобаються такі переклади імен, як у Касені та Неєми. Перше означає освячена, а друге – благодать. Мганга – непогане ім’я для хлопчика, перекладається як «лікар». Дуже позитивне значення, — роздумував уголос Артем.
— А може Імані? — запропонувала Софія.
— Що воно означає?
— Віра, — Софія посміхнулась чоловіку.
— Хай буде Імані. Наша маленька віра у краще, — Артем обійняв дружину і вони заснули, стомлені підготовкою до зустрічі з новим життям.
Софія перекладала речі у великий рюкзак. Вона збирала одяг і засоби першої необхідності для себе і сина. Жінка готувалась до пологів, які намічались через три тижні.
Найбільше їй подобалась маленька сорочка, котру подарував Джума. Софія не знала, де чоловік знайшов дитячу річ, схожу по кольоровій гаммі із національним вбранням танзанійців. Зелений і помаранчевий кольори плавно зливались на тканині. Сорочку із кітенги прикрашав стриманий орнамент.
Софія не могла дочекатись коли ж нарешті побачить сина у цій красі. Просте заняття зволожило очі жінки сльозами сентиментів. Вона не могла повірити, що скоро знову стане матір’ю.
Раптом Софія почула звук автоматної черги. Після цього пролунали декілька одиничних вистрілів. Жінка по інерції кинулась до дверей, але взявшись за ручку застигла на місці. Їй хотілось бігти до Артема, знайти чоловіка і впевнитись, що із дітьми усе в порядку.
Проте щось усередині не пускало її. Натомість вона лягла на підлогу і заповзла під ліжко, здригаючись від різких звуків стрілянини. Софія намагалась відключитись від зовнішнього світу, дихаючи глибоко і спокійно. Руками вона інстинктивно прикривала живіт.
В голові виникла страшна картина, котра нагадувала жінці про втрату першого сина. Софія всіма силами боролась із бажанням бігти на допомогу Артемові. Її тіло наче паралізувало. Зі свого сховку вона чула, як на вулиці лунали крики та постріли. Софія не знала, скільки пролежала під ліжком та коли шум стих, жінка вилізла з-під нього.
Обережно вона прокралась до виходу з будівлі. Софія виглянула на вулицю і впевнилась, що на подвір’ї школи не було нікого чужого. Страх сковував її рухи, але вона все ж вийшла назовні. Оглядівшись у різні боки, Софія побачила Артема, що повільно йшов їй на зустріч.
Краєм ока вона помітила пораненого у ногу охоронця, що лежав біля паркану. Йому вже допомагав Мганга. Дітей у подвір’ї не було. Софія пригляділась до Артема й побачила, що він якось дивно пересувається. Дружина пішла йому назустріч.
Під палючими променями чоловік обливався потом і тримався рукою за правий бік. Крізь пальці почала сочитись червона рідина і Софія з жахом зрозуміла, що коханий стікає кров’ю. Тримаючись за живіт, вона підбігла до нього у той самий момент, коли він – знесилений, впав на коліна. Софія поклала його голову на свої коліна і почала кликати інших на допомогу. Артем прошепотів:
— Не треба, не гай часу…
— Що ти кажеш? Не ворушись, лікар тобі допоможе, — Софія тремтіла і знов почала гукати на поміч, — Чорт! Де ж він подівся?
До подружжя підбіг Мганга й оглянув рану Артема. Він сказав Софії, що лікарі уже на підході. Коли директор побачив калюжу крові біля чоловіка, він зблід і побіг за бинтами. Жінка намагалась не давати волю сльозам. Софія лише долонею витирала піт з чола коханого. Артем знову заговорив: