30

Софію непокоїло здоров’я сина. Він почав рано втрачати зір. Жінка шукала найкращих лікарів по всій Африці. Зрештою один з офтальмологів допоміг хлопчику. Артем не міг повірити, що їм вдалось зберегти зір хлопчика, не дивлячись на альбінізм.

Він кожного дня переконувався у тому, що матір може звернути гори заради свого дитя. Фотогалерея Артема користувалась популярністю. За роки перебування в Танзанії він підготував декілька тематичних виставок, що демонстрували відвідувачам у Києві справжнє життя на чорному континенті.

Оформивши всі необхідні документи для усиновлення Муси, Софія замислилась над тим, що ж чекало інших дітей. Вона не раз обговорювала це з Артемом. В одній із розмов їй спав на думку чудовий варіант розвитку подій.

— Слухай, а чому ці діти залишаються жити у нестерпних умовах? Тут на них чатують бандити та палюче сонце. Уявляєш, наскільки здоровішими вони були б десь у північних країнах. Треба звернутись до влади й запропонувати перевезти школярів. Там також є громади альбіносів, думаю вони погодяться допомогти й розселити їх.

— Я вже думав про це, але нічого не вийде. Пам’ятаєш, я зустрічався із головою фонду «Єдині під сонцем»? Його організація намагалась вмовити владу відправити таких людей в Ісландію чи Фінляндію, проте отримала відмову. Місцеві органи не хочуть визнавати проблеми. Інакше увесь західний світ почне змушувати їх діяти згідно з законом.

— І ми нічого не можемо вдіяти? — від цієї звістки Софія трохи пала духом.

— Ми можемо тільки оберігати їх. Ніхто не випустить цих дітей з країни, — зітхнув Артем.

Жінка ще довго роздумувала над почутим. Їй було не втямки, як хтось міг заборонити людині переселитись у більш підхожі умови існування. Вона часто спостерігала за тваринами, котрі в разі необхідності могли змінити ареал проживання.

Якщо десь ставалась пожежа, усі тікали на безпечну територію. Софія не знала, коли люди еволюціонували настільки, що одні почали закриватись стінами від інших. Дивно було розуміти, що роль бар’єра грає не якесь фізичне тіло,  а банальна бюрократія.

Її вигадали ті, кому вигідно було не впускати на свою територію нещасних, що тікали від страшних бід. Хоч планета належала рівною мірою усім її жителям, деяким з них промили мізки, переконуючи, що їхня прекрасна країна створена лише для них.

Джума знову приїхав навідати свого племінника. Він здивувався, як сильно виріс шестирічний Муса за останні два місяці. Його важко було відрізнити від звичайної дитини, навіть беручи до уваги прозору шкіру. Софія зраділа приїзду друга.

Не дивлячись на те, що вони народились на різних континентах, жінка відчувала духовну спорідненість між ними. Відмінностей у них було набагато менше, аніж схожих рис. Артем допізна допомагав директору школи із бухгалтерією, тому Софія і Джума вечеряли удвох, погодувавши перед тим дітей. Джума запитав:

— Як ви тут справляєтесь? В Бурунді знову вбили двох підлітків. Ці нелюди розгулюються не на жарт.

— Нас охороняє армія, немає чого боятись, — заспокоїла друга Софія.

— Ти усім їм довіряєш? Знаєш, гроші сильно міняють людей, — з недовірою промовив Джума.

— Я кожного знаю на ім’я. Декілька з них звертались до мене по допомогу. Ми тут живемо, як одна родина.

— Не будь такою безпечною. Ти знала, що на чорному ринку виросли ціни на чоловічі геніталії альбіносів? Тепер за хлопчиками полюють більше, ніж за дівчатками, — ледь стримуючи гнів, повідомив Джума.

— Чому? — страх перекосив обличчя Софії, їй захотілось обійняти Мусу, — На скільки збільшилась ціна?

— За одну частину тіла дають три тисячі доларів, а за геніталії хлопчика – сім тисяч. В сусідніх країнах розгулявся СНІД, а чаклунки розповідають людям, що це ліки, котрі назавжди позбавлять їх від хвороби. Вони їдять це, розумієш? — Джума поглянув на Софію.

— Боже мій! — зірвалось у Софії. Жінка відставила тарілку, не маючи після такої звістки ніякого апетиту. Вони ще довго розмовляли, обдумуючи всі варіанти захисту школи.

Пізніше Софія залишилась наодинці з власними думками, поки Муса мирно спав на своєму ліжечку. Жінка дивилась на нього і не розуміла, як вони із чоловіком зможуть захистити його в цій країні. Вона стомилась постійно озиратись через плече.

Їй хотілось кинути усе і повернутись в рідну країну, де люди хоч і не були ідеальними, проте ніколи не чинили таких звірств. Софія знала, що їй бракувало безстрашності. Та заради сина вона приховувала це. Часи, коли жінка могла думати лише про себе давно минули. Тепер у неї були Артем і Муса, котрих вона любила більше за власне життя.

Звістка про нову хвилю вбивств у сусідній країні занепокоїла директора школи. Мганга, Артем і Джума вирішили убезпечити інтернат. В паркані було декілька дірок, котрі чоловіки збирались закрити власноруч, використовуючи цемент, шматки шиферу і дошки.

Через два дні вони подались у центр міста, щоб придбати матеріали. Софія залишилась у школі. Муса вже почав ходити на заняття, тому в жінки видалась вільною перша половина дня. Прибравши кімнату і склавши речі, Софія вийшла на подвір’я школи, щоб покликати Неєму і Мусу позайматись англійською після основних уроків.

Розжарене сонцем повітря викликало у жінки головний біль. Їй було важко стояти, тому вона присіла на лавку у тіні. Після закінчення занять діти висипались на подвір’я наче перлинки. Софія розгледіла у натовпі сина і дівчинку-підлітка.