28

Політ до Африки не приніс ніяких труднощів, якщо не брати до уваги транзитну зупинку і довгі години сидіння на одному місці. Спочатку закохані відправились в містечко Мванза, що знаходилось поруч з озером Вікторія.

Софія не хотіла оглядати цікаві місця в ході поїздки й Артем був із нею заодно. Хоч молоді люди й прибули в Танзанію у найпрохолодніший місяць та їхні тіла виявились неготовими до перебування під палючим сонцем.

Софія ледь зносила африканський липень і не мала гадки, як зможе жити в такому кліматі з приходом жаркого сезону. Вночі позначка термометра опускалась до комфортних двадцяти градусів тепла і лиш тоді закохані почували себе у власній тарілці.

У містечку пара довго намагалась знайти перекладача із суахілі. Один з місцевих жителів згодився відправитись у подорож разом із ними за помірну плату. Високий худорлявий чоловік перейнявся ціллю візиту своїх роботодавців.

Проблема альбінізму торкнулась і його родини. Джума, а саме так звали темношкірого перекладача, обожнював свою молодшу сестру Зіхаду. Жінка народила на світ трьох прекрасних дітей, один із яких був альбіносом.

Мати не відпускала від себе хлопчика й на хвилину. Він не ходив до школи й мало спілкувався з іншими дітьми. Його друзями були лише рідний брат і сестра. Батько покинув родину після народження хлопчика із прозорою шкірою і білявим волоссям.

Сім’я ледь зводила кінці з кінцями й Джума став опорою для своєї сестри. Знання англійської давало йому можливість супроводжувати іноземних туристів, що приїхали розважитись на сафарі чи оглянути національні парки.

Після народження незвичайного племінника він попередив усіх родичів, що знайде і знищить будь-кого, хто спробує вбити чи продати дитину. В їхній місцевості не водилось чаклунів, які займались жертвоприношенням людей, тому біда обходила хлопчика стороною. У більш глухих районах в такої дитини не було б жодного шансу на виживання.

Софія, Артем і Джума поїхали до озера Танганьїка. Ні, вони не збирались оглядати місцеві красоти. Їм було все одно, що поруч із ними знаходиться найдовше прісне озеро у світі. Цікавило мандрівників невеличке містечко Ілагала. Саме тут жила родина Упендо.

Артем без проблем згадав шлях до будинку матері дівчинки. Серед бруду і пилу на вулиці грались діти. Софія перебувала в шоковому стані весь останній тиждень. Те, що вона бачила на чорному континенті не вміщалось у рамки її свідомості.

Більшу частину часу жінка проводила у машині. Та вона із подивом розглядала усе навкруги. В деяких місцях дороги були асфальтованими, а в інших міг проїхати лише орендований міцний джип. Обабіч бігали діти. Варто було їм забачити машину, як вони одразу ж починали випрошувати пару доларів. Для їхніх сімей – це були вагомі кошти.

Паби й забігайлівки знаходились у напіврозвалених старих будівлях і часто підхід то таких закладів блокувало каміння і гори сміття. Софія розуміла, що красивою і привабливою була лише туристична Африка. Випадкові знайомі розповідали закоханим страшні історії про квартали, що знаходились одразу за готелями в яких жили заможні туристи.

Дізналась жінка і про те, що корінні племена по всій Африці намагаються позбавити територій, аби набудувати більше об’єктів розваг для відпочивальників. Континент тотальної несправедливості пройняв Софію до глибини душі.

Нарешті пара разом зі своїм супутником дісталась земляного будинку на околиці Ілагали. У подвір’ї сиділа жінка, котрій Софія дала б не більше тридцяти п’яти. Коли вона побачила невеличку групу, її погляд вчепився в Артема.

Жінка відірвалась від свого заняття і тепер сиділа нерухомо, наче статуя із чорного каменю. Софія подумала, що цей народ наділений якоюсь незвичайною і дикою красою. Людині іншої раси важко було зрозуміти в чому саме вона криється, але це зовсім не заважало милуватись дивним явищем. Артем підійшов до жінки й заговорив:

— Доброго дня, Касені! Ви пам’ятаєте мене? — перекладач одразу повторив звернення на суахілі.

— Вона каже, що ти той журналіст, котрий був тут кілька років тому, — Джума повторив англійською відповідь жінки, що сиділа так само нерухомо.

— Скажи їй, що я маю зізнатись у страшному вчинку, котрий мучить мене роками, — продовжив Артем.

— Вона знає, що ти хочеш сказати. Чаклунка розповіла їй, що ти повернешся. Ще вона передрікала, що ти сильно мучитимешся через те, що не врятував її дівчинку.

— Так і є, — від здивування Артем завмер на хвилину, а тоді продовжив, — Я не маю права просити прощення, але хочу. Касені, ти зможеш мене колись вибачити?

— Вона не таїть на тебе зла. Ти повернувся і це - головне. Тепер ти зможеш допомогти сестрі Упендо. Касені давно чекає на тебе, бо Неєму вже намагались викрасти сусіди. Та їй пощастило. Ти повинен спокутувати свою вину. Врятоване життя покриє згублене. І поспіши, в тебе не так багато часу, — закінчив перекладати Джума.

Софія стояла поруч і не влазила у розмову. Їй було дико чути про чаклунку та її передбачення. Холодні знання розуму змушували думати, що все це ілюзія, навіяна шарлатанами. Вона пильно спостерігала за жінкою до тих пір, поки та не перевела погляд у її сторону.

Очі Касені здавались спустошеними та віддзеркалювали її душевний біль від втрати дитини. Софія дякувала Богу, що вони встигли застати Неєму живою. Під час поїздки вона увесь час боялась найгіршого.