16

Софія встала і пішла у кухню, щоб випити склянку води. Навряд чи б вона змогла знову заснути, тому дівчина у повній темряві підійшла до вікна. Не дивлячись на весняну пору, за вікном хазяйнував сильний снігопад.

Він запорошив припарковані біля будинку автомобілі й дахи будівель. Це природне дійство навіювало Софії спокій. Вона не могла відірвати очей від лапатих сніжинок, що падали додолу.

Вперше за довгий період вона відчула себе не на своєму місці. Без усіляких причин все навкруги здавалось їй чужим. Софія гляділа на білосніжну ковдру снігу і відчувала, що він намагається щось їй сказати. Його білизна притягувала дівчину.

В цьому природному явищі ховалось щось рідне і таке далеке. У Софії знову навернулись на очі сльози. Дівчині здалось, що вона не може згадати щось чи когось дуже важливого для неї. І чомусь саме білий сніг підштовхував її до цього образу. Софія повернулась у ліжко, розуміючи, що навряд зможе правильно прочитати цей знак.

Крізь сон Сашко повернувся й обійняв її. Дівчина уперше відчула, що спить в одному ліжку з абсолютно чужою людиною. Їй здалось, що поруч має знаходитись хтось зовсім інший і що Сашко – не її споріднена душа. Біль пронизав серце дівчини, бо вона сумувала за кимось, кого навіть не знала.

Минуло декілька тижнів і Сашко з Артемом повним ходом готувались до поїздки. Софія змусила хлопців записатись на бокс, щоб вони хоч трохи опанували майстерність самозахисту. Більшість робочого часу дівчина присвячувала пошуку необхідної інформації в інтернеті.

Вона намагалась зрозуміти з якими проблемами чоловіки можуть стикнутись у Бразилії. Стомившись від постійних повчань, Сашко та Артем попросили Софію більше не вишукувати усілякі жахи в мережі. Дівчина хоч і образилась, але не подала знаку.

У день від’їзду Софії захотілось поїхати разом з чоловіками в аеропорт. Вона вперше потрапила у термінал і емоції виплескувались через край.

Дівчина ніколи не літала, тому не могла зрозуміти, як Сашко та Артем можуть зовсім не нервувати перед дорогою. Софія побажала чоловікам успіху і ще з годину пробула в аеропорту, поки літак не здійнявся у небо.

Коханий залишив дівчину на два місяці й тепер вона була сама по собі. Їй було соромно за те, що цей факт приніс їй моральне полегшення. Софія відправилась на роботу – єдине місце, де повністю почувала себе щасливою.

Місяці розлуки зрештою змусили Софію сумувати за Сашком. З пам’яті потроху стирались неприємні моменти спільного життя, а короткі й теплі розмови по телефону повертали дівчині почуття кохання крупинка за крупинкою.

З Артемом дівчина списувалась за допомогою електронної пошти, нещадно експлуатуючи робочий комп’ютер. Після від’їзду Сашка Софія стала більш сконцентрованою і спокійною. Це вдало позначилось на її роботі.

Керівництво відмітило дівчину квартальною премією. Поки чоловіки займались роботою на іншому континенті, Софія встигла відвідати матір та записатись на курси ведучих для підвищення власної кваліфікації.

Дівчина з подивом відмітила скільки речей вона може зробити, не забиваючи голову стосунками та проблемами у них. Проте їй хотілось зробити Сашкові приємний подарунок на честь повернення.

Софія витратила всю премію і частину відкладених грошей, щоб придбати для обранця комп’ютер. Вона безмежно пишалась собою, коли майстер встановлював це чудо техніки у їхньому помешканні. Дівчина вже тоді передбачала здивовану реакцію Сашка.

Нарешті прийшов день, коли чоловіки мали повернутись зі свого відрядження. Хоча коректніше було б назвати це пізньою ніччю. З самого ранку Софія перебувала у стані солодкого передчуття. Їй не терпілось дізнатись про усі пригоди Сашка та Артема.

Вона знала, що з ними сталось багато цікавих речей. У листуванні Артем розповів Софії, що окрім передачі збирається влаштувати власну фотовиставку. Бразилія надихнула чоловіка взяти у руки фотокамеру.

За два місяці він відзняв чимало кадрів і тепер міг претендувати на власну виставку в одному із київських культурних центрів. Софії й самій кортіло побачити фото, які могли розказати про буденне життя у такій далекій і цікавій країні.

Їдучи в аеропорт, дівчина замислилась над тим, що відбувалось у житті її коханого та друга. Вона пам’ятала їх зовсім юними. Ще на першому курсі вони були дітьми, котрі тільки ступали на власну життєву стежку.

З того моменту минуло майже десять років і тепер чоловіки йшли непередбачуваним шляхом. Софія подумки подякувала долі, що та повернула їх з далеких країв живими та здоровими.

Увесь час поки Сашко й Артем перебували у відрядженні, молода жінка сахалась будь-якої тривожної думки. Вона не хотіла накликати біду своїми необґрунтованими передчуттями. Софія навіть почала молитись перед сном, хоч це було зовсім не схоже на неї.

Дочекавшись коханого та друга після проходження ними реєстрації, Софія кинулась їм на зустріч. Вона обійняла своїх найдорожчих людей, а Сашка пристрасно поцілувала. Він знову здавався їй коханим.

Обійми та привітання зайняли декілька хвилин. Після того Софія запропонувала Артему переночувати у них з Сашком, знаючи, що його ніхто не зустрічав у Києві. Чоловік погодився.

Всю дорогу у таксі Софія знущалась з Артема, сміючись із його бороди. Дівчина допустила жартівливу думку про те, що друг зібрався стати священником. У словесну перепалку втрутився Сашко: