15

Подруги зайняли столик і зробили замовлення. Софія вирішила пригостити давню знайому і її дітей тістечками, припустивши подумки, що вона, мабуть, не має лишніх коштів на смаколики. Далі дівчина продовжила розмову:

— Це твої малюки?

— Так. Старший – Лесик, а дочку звуть Богдана.

— Коли ж ти стільки встигла? В мене досі ні одного, — пожартувала Софія.

— Я розкажу тобі все по черзі, щоб нічого не упустити, — Лесина відповідь прозвучала як погроза.

Так Софія довідалась, що батько знайшов Лесі чоловіка майже одразу по приїзду у село. Ним виявився хлопець із досить забезпеченої сім’ї фермерів.

Одразу після весілля молоді люди переїхали жити до батьків чоловіка. Свекруха недолюблювала Лесю, бо та весь час нападала на свого коханого через пристрасть до випивки. Він не був алкоголіком, проте майже щодня випивав із друзями.

Через рік у них народився Лесик і на деякий час в домі поселився затишок. Всі милувались дитиною і сварок не було. Через декілька місяців Іван знову почав пропадати зі своїми друзями.

Вдома йому було нудно, а дружина набридла, як гірка редька. Батьки Лесі наказували їй постійно мовчати та не ганьбити їх своєю поведінкою перед рідними Івана. Своєю чергою його мати використовувала невістку як робочу силу.

Лесі доводилось з самого рання і до пізньої ночі поратись біля худоби. Свекруха була щасливою, адже тепер могла відпочивати. Окрім того, Леся постійно носилась із дитиною. Рідного батька малюк дратував.

Зрештою Леся вирішила, що народження ще однієї дитини врятує їхню сім’ю. Але сталося не так, як гадалося. Після народження Богданки не було навіть короткого затишшя.

Іван почав підіймати руку на Лесю і вона стала постійною відвідувачкою сільської амбулаторії. І найгірше сталось місяць тому – Богдана захворіла. Ні сільські, ні львівські лікарі не могли сказати, що відбувається з дитиною.

Маленька постійно плакала, а обличчя у неї декілька разів роздувалась до страшних розмірів. І лише у Києві Лесі сказали, що у дитини важка форма бронхіальної астми, а роздуте обличчя – це результат набряку Квінке.

І тепер вона мала повернутись у село, де її Богданку не могли вилікувати. Найгіршим було те, що вона прекрасно розуміла – всім начхати. Ні її чоловік, ні батьки з обох сторін не збирались займатись хворою дитиною. Зате всі норовили довести Лесі, що вона погана матір і винна у проблемі доньки.

Софія слухала все з ошелешеним виглядом. Дівчина не могла й допустити, що життя подруги складеться таким чином. Їй було шкода Лесю, ніхто не заслуговував на такі біди.

В голові вона перебирала слова підтримки для подруги та розуміла, що в них немає ніякої цінності. Леся закінчила свою розповідь і притихла. Софії здалось, що жінка бореться із бажанням розплакатись. Тоді дівчина промовила:

— І що ти збираєшся робити?

— Не знаю. Ти взагалі перша людина, кому я все розповіла на одному диханні. Я не можу туди повернутись. Вони зведуть мене і Богданку у могилу, а Лесика виростять таким же, як Івана, — Леся поглянула у сторону сина, котрий роздивлявся рибок в акваріумі.

— Я навіть не знаю, що тобі порадити. Але ти однозначно повинна тікати з того будинку.

— Мені немає куди йти. Батьки мене не приймуть з дітьми, бо розлученням я їх осоромлю. Хоч у петлю лізь.

— Облиш, ти як матір – не маєш права таке казати, — Софія не на жарт злякалась, вона прекрасно розуміла, що у такій ситуації з Лесею могло статись що завгодно.

Софія заглянула у свою сумку і дістала звідти мобільний телефон і ручку. Вона написала телефонний номер на серветці. Дівчина відійшла на пару хвилин від столика, а коли повернулась, промовила до Лесі:

— Слухай, я тут подзвонила своїм знайомим у Львові. Вони мають власне кафе. Я пояснила твою ситуацію. Це дуже хороші люди, вони приймуть тебе на роботу. Зможеш деякий час пожити у їхньому будинку, доки не орендуєш житло. Це найкращий варіант. Ось їхній номер телефону. Якщо надумаєш змінити життя – подзвони, скажи, що ти від мене. Чоловіка звати Роман, Красівський Роман, — на цих словах Софія протягнула серветку подрузі.

— Дякую. Ти навіть не уявляєш, що зробила для мене щойно, — Леся розчулилась і більше не стримувала сльози.

Давши подрузі виплакатись, Софія пояснила їй декілька нюансів, пов’язаних із переїздом. Їй не хотілось обтяжувати Романа із Лілею, але вони близько спілкувались після її звільнення і часто дівчина виконувала якісь невеличкі послуги для подружжя.

Вона вирішила, що найкращий варіант скористатись цією заборгованістю – допомогти Лесі. Вона згадала свої дитячі образи на подругу і тепер їй було соромно. Софія не знала, що життя так поламає крила цьому янголу.

Найбільше їй було шкода дітей, що виглядали заляканими та нещасними. Яке майбутнє могло чекати їх після сільської школи та з таким відношенням рідні? Скоріш за все, дочка пішла б шляхом матері, а син – шляхом батька. В результаті у нещасливих сім’ях на світ з’явилося б ще декілька дітей.

Софії хотілось допомогти насамперед дітям, котрі не завинили у тому, що батьки руйнували їхнє дитинство. Дівчина прекрасно знала, що знайоме подружжя вчинить їй послугу і добре подбає про маленьких зайченят і їхню маму.