Розділ перший: Передвісник

Над прибережним селом, що розташувалася біля бурхливого море, витав густий туман. Він огорнув широкі вулички, пшеничні поля і яблучні сади. Попри, тому що на дворі ранок, було важко розгледіти, що-небудь, далі декількох метрів.

До берегів час від часу прибивалися уламки давно затонулих кораблів. Сильний шторм вимивав їх на сушу.

Бранор покинув свій будинок, двері з брязкотом зачинилися. Полотняна, забруднена сорочка, звисала з його плечей. Він йшов головною вулицею. Навколо нього, біля рубаних будинків, стояли бабусі, обговорювали останні новини та інші сільські плітки, а біля річки молоді дівчата прали речі.

Він неквапливо крокував вперед. Десь вдалині нявкали коти та скавчали голодні пси.

Покинувши село, він йшов серед густих городів, і золотистої пшениці.

У полях працювали як молоді чоловіки, так й сивочолі люди похилого віку. Всі робили від світанку, до заходу, не дивлячись на туман, й ранковий холод. Народ тут був не забобонний, тому працювали, в густій імлі, не побоюючись зловісних духів, що за легендами приходять в таку пору.

Прямо за пшеницею, стовпом стирчали качани, а на вітрі майоріло волося кукурудзи. Прямо за ними, виднілося світло, яке доносилося з дерев'яного будинку, що був оповитий зловісним туманом.

Він зробив кілька кроків вперед, розштовхуючи качани в різні боки, йшов серед кукурудзи. Сухе листя врізалися в шкіру, але суворий Бранор, не звертав на це ніякої уваги та продовжував йти.

Холодний вітер, що гуляв серед поля, пестив його шкіру, торкався своїм диханням. На листях кукурудзи, лежала утрення роса. Краплі води, стікали вниз, падаючи на благодатну землю.

Але незабаром, чоловік помітив те, що змусило зуби цокати, стукати як в лютий мороз.

Бранор побачив скелета, він зловісно дивився на хлопця, своїми порожніми, закривавленими очницями. Через сухе листя, сяяв гнилий череп та старезні кістки. Від побаченого, його волосся стало дибки, зловісний холод, пробіг по тілу.

- Світ приречений, темряву не зупинити, - цокнув зубами скелет, після чого розсміявся.

- Ти живий? — з побоюванням завмерши на місці, звернувся Бранор. Потім наважився, зробити крок та закричав. - Говори!

- Мене немає, я зовсім прах, - відповів скелет, після чого розсипався і розлетівся, осідаючи на листках кукурудзи попелом.

Хлопець присів на підлогу. Від подиву і страху, на шкірі збилися мурашки. Він що було мощі, заплющив очі та закричав.

Його затрясло ще сильніше. Він згадав свій сон й обімлів. Бранор нарешті усвідомив, що все це не випадково, і світ чекає велика погибель, якщо терміново, щось не зробити. Він схопився та що було сил рушив у бік будинку. Насилу розбираючи в тумані дорогу, хлопець біг, не дивлячись, на гостре листя. Чоловік пробирався через густі зарості, спотикався, збив ноги в кров, падав, але рухався на світло, що сліпило очі, вириваючись з вікна Ільдрун. Нарешті опинившись перед її будинком, він встав та обтрусившись від листя і бруду, рушив вперед.

Він вбіг в будинок Ільдрун, різко відкривши двері.

У кімнаті пахло різними травами та зіллям. Було дуже жарко, не те що за дверима, де панував морок і холод. У будинку чувся тріск дров.Тепло доносилося з разом зі світлом з невеликого каміна, в самому центрі кімнати.

На лобі виступив піт. Він утер його долонею, після чого привітав Ільдрун.

Дівчина була одягнена в зелений сюрко, її біле волосся, було заплетене в пучок, а гарне обличчя, висвітлювалося у блиску вогню. Позаду неї, на стіні, біля різних трав і зілля, виднівся лицарский обладунок.

Вона сиділа на стільці, її ноги були вкриті пледом. Ільдрун перемелювала трави, у дерев'яній ступі.

- Тобі не жарко? - посміхнувся він, продовживши витерти обличчя від бруду.

- Я тільки, що прийшла з вулиці, збирала трави. За дверима дуже мерзлякувато, - пояснила друїдка.

- Ти двері не замикаєш?

- Хіба що на ніч, а вдень, до мене люди заходять, за допомогою.

— Зрозуміло, - важко зітхнув він. Перед ним, досі стояв вигляд скелета, від чого голос видавав занепокоєння.

- Ось Бранор, знову подряпався, мабуть, шлявся з дівками в кукурудзі?

- Ні, я до тебе йшов.

- Ну взагалі-то ти міг обійти поле з кукурудзою, по стежці, але як я зрозуміла, ти не шукаєш легких шляхів, — посміхнулася Ільдрун. Вона стояла в самому центрі та уважно розглядала чоловіка. Синці та садна, виднілися на руках і ногах.

- Кажи, що з тобою сталося? Твої очі видають твій страх.

Бранор присів на стілець, поруч з дівчиною, після чого з побоюванням глянув на вікно.

- Навіть не знаю як і сказати.

- Ти говори як є, а я поки оброблю твої рани, — дбайливо промовила дівчина, відставивши убік чашу з травами. Після чого дістала з шафи якісь настоянки, намочила в них шматок чистої тканини та стала прикладати до ран.

Бранор скривив обличчя, але не видав і пари з вуст.

- Буде боляче, але зате швидко заживе, - продовжила вона. - А тепер кажи, що сталося?

— У кукурудзяному полі, мені зустрівся скелет, — від недавніх спогадів його знову кинуло в страх. Його голос затремтів. Від картин що спливає в його голові, волосся знову стало дибки. Гнилий скелет, мало що може зрівнятися з цим чудовиськом. - Він повідав мені, про те, що над світом нависла смертельна загроза.

- Ймовірно, ти бачив провісника, - не зовсім впевнено відповіла Ільдрун, після чого відвела свій погляд від Бранора та подивилася в запітніле вікно. - Він является людям, щоб попередити про велику небезпеку. Самерселія мені повідала, про те що діється. Я незабаром відправлюся в гробницю короля. Потрібно дещо перевірити. Твої слова, тільки підкріплюють мої побоювання.

- Що це означає? - важко зітхнувши, запитав Бранор. Чоловік розумів, що все це не просто так, всі ці, сни, ніщо інше, як страшні передбачення. Тепер й Ільдрун, підтверджує його побоювання.

- Мабуть, хтось бажає воскресити Мундраля, як істинного владику острова, - повідала Ільдрун. - Що було під час його правління, думаю тобі відомо.