— 25.

Рувіна не встигла навіть обуритися(чи хотіла вона взагалі обурюватися поцілунку лорда Кассорі?).

На мить усе навколо зникло. Гуркіт за дверима, тривожне гарчання Аші, навіть холодне повітря в кімнаті – усе відступило перед спалахом магії, що пронесласся між ними. Це було зовсім не схоже на попередні дотики. Магія не просто рвучко хлинула, мов хтось просто вилив відро магії, в якого не було дна. Сріблясті іскри розсипалися довкола, пробігли по руках Адріана й ковзнули під комір Рувіни. Захисні знаки на підлозі спалахнули так яскраво, що на мить яскравим спалахом освітлили всю кімнату.

Адріан відсторонився першим, але не відпустив її. Його темні очі дивилися на неї з такою зосередженістю, ніби він щойно отримав відповідь на запитання, яке не наважувався поставити.

— Бачите? — тихо промовив він.

Рувіна кліпнула. Її пальці досі стискали тканину його камзола, а серце калатало так, наче вона щойно пробігла кілька кварталів.

— Що це, в біса, було?!

— Магічний резонанс.

— Ви називаєте це резонансом?!

— А як ви пропонуєте назвати?

— Нападом на мою особисту недоторканність!

— Ви самі попросили руку.

— Руку, Адріане! Руку! А не…

Вона замовкла, бо погляд мимоволі ковзнув до його губ. Прокляття. Він це помітив.

Звісно, помітив. На обличчі лорда Кассорі з'явилася та сама самовдоволена усмішка, яку Рувіна вже починала майже обожнювати.

— Що? — сухо запитав він. — Не сподобалося?

— Я пізніше, вам скажу лорде Кассорі. У мене непрохані гості. А я не люблю не проханих гостей! Дуже не люблю! 

За дверима знову загарчало. Цього разу звук був настільки низьким і протяжним, що шибки у вікнах тихо задзвеніли. Дерев'яне полотно здригнулося від удару, а дверна ручка вирвалася з кріплення й з гуркотом упала на підлогу.

Рувіна миттю відступила від Адріана.

— Трясця! Це ж навіть не мій будинок! — обурилася вона, переводячи погляд із понівечених дверей на ручку. — Якого біса? Спершу оренду підвищують, тепер двері ламають. Що далі? Дах знесуть?

— Гадаю, зараз вас більше має турбувати те, що намагається потрапити всередину, — зауважив Адріан.

— Ох, не раджу злити відьму, яка й так не в гуморі!

Вона рвучко розвернулася й рушила до дверей. Адріан навіть кліпнути не встиг, як Рувіна вже опинилася біля самого порога.

— Пані Ларкс, я б на вашому місці…

— А я, на щастя, не на вашому.

Вона підняла руки й склала пальці особливим чином: середній притиснула до вказівного, а зверху накрила їх такою самою комбінацією пальців іншої руки. На мить завмерла, заплющивши очі. Повітря навколо її долонь затремтіло, а на шкірі проступили тонкі сріблясті лінії. Магія відгукнулася майже миттєво – тепла хвиля пробігла від пальців до плечей.

— Карс!

Перед нею спалахнула срібляста площина. Вона розгорнулася на всю ширину дверей, наче невидимий щит раптом набув форми й щільності. Наступної миті двері розчахнулися від чергового удару, але істоти, що рвалися всередину, врізалися в магічну перепону.

Глухий гуркіт струсонув передпокій. Рувіна відчула, як магія віддає в долоні, проте навіть не здригнулася. Лише трохи змінила положення пальців.

— А тепер посидьте тихенько.

Вона різко зімкнула руки.

Щит здригнувся й почав стискатися. Його краї загнулися всередину, відтинаючи істот одна від одної та від простору навколо. Темні постаті заметалися за сріблястою оболонкою, вдаряючись об неї, наче спіймані звірі. Їхнє гарчання перейшло в пронизливий скрегіт, від якого неприємно заклало вуха. Ще мить – і вся конструкція зменшилася до крихітного квадрата. Грані зійшлися, спалахнули й завмерли.

Запала тиша.

Рувіна повільно опустила руки, струснула пальцями й видихнула. На її обличчі не було ані переляку, ані особливого здивування. Хіба що невдоволення від того, що довелося витратити магію на таку дурницю.

Вона вийшла вперед, нахилилася, піднял а з землі невеличкий сріблястий циліндр, що залишився після закляття, і кинула його до кишені пальта. Адріан дивився на неї з таким виразом, ніби щойно побачив щось значно цікавіше за істот, які мало не вдерлися до будинку.

— І що це щойно було?

— Зла відьма, якій зараз не до жартів. От лихо! — Вона обернулася й нарешті помітила, що сталося з кімнатою. На підлозі валялися уламки деревини, біля порога темніла широка подряпина, а зів'ялі айстри що стояли поруч з будинком в кошику остаточно втратили свій вигляд. Рувіна затримала на них погляд. — От нечисть! А квіти їм чим завадили?!

— Пані Ларкс, ви щойно знищили кількох істот…

— Замкнула ось у цьому циліндрі, — перебила вона й поплескала себе по кишені. — Не плутайте поняття. До завтрашнього світанку від них не залишиться навіть крихти магічного сліду, — вона увійшла в будинок. 

— Ви говорите про це так, ніби щойно прибрали пил із полиці.

— А що мені, плакати? Вони самі прийшли, самі напросилися.

Адріан трохи примружився, розглядаючи її вже з неприхованою цікавістю.

— Звідки у вас такі здібності?

— Скажете, що я талант? Звісно, талант! Чого не пішла у ваш підрозділ? Надто проблематично. З привидами спокійніше.

— Не впевнений, що після сьогоднішнього ви можете називати свою роботу спокійною.

— Це ви мені принесли пригоди, лорде Кассорі. До вас я займалася цілком пристойними справами.

— Наприклад, підвищенням орендної плати?

— О, не починайте. Я ще не вирішила, чи пробачила вам це.

Рувіна повернулася до дверей і присіла, підбираючи відвалену ручку. Кілька разів приклала її до кріплення, але та навіть не збиралася триматися.

— І як це тепер полагодити, трясця?

— Можливо, варто покликати майстра?

— А ви, як завжди, неймовірно корисні.

— Я міг би запропонувати інший варіант.

— Не сумніваюся. Напевно, придбати нові двері й записати це до наших спільних витрат?