— 24.

Адріан відверто нудьгував. Перші кілька годин він справді дотримувався поради Аші: сидів у кріслі зі складеними руками й мовчав. Рувіна влаштувалася навпроти з книжкою на колінах, час від часу перегортала сторінки, робила нотатки й бурмотіла щось собі під ніс. Кішка спала на підвіконні, лише зрідка розплющуючи одне око, щоб перевірити, чи не порушує хтось її заслужений відпочинок.

Адріан витримав дві години.

На третій почав розглядати кімнату. На четвертій – рахувати тріщини на стелі. На п'ятій дійшов висновку, що навіть засідання королівської ради, де половина присутніх не могла домовитися про колір нового герба, було цікавішим за це. А тепер він був готовий визнати, що його становище нестерпне.

— Це схоже на катівню! — Адріан різко випростався в кріслі.

— Тихіше, — не відриваючись від книжки, озвалася Рувіна. — Тут люди працюють.

— Я не бачу жодної людини, яка працювала б так само старанно, як ви вдаєте, що мене не існує.

— Дивовижно. А я бачу чоловіка, який досі не зрозумів, що йому краще мовчати.

— Минуло п'ять годин!

— Три.

— Для мене – п'ять.

— Тоді у вас проблеми з відчуттям часу, лорде Кассорі. Можливо, це один із побічних ефектів вашого примарного стану.

Адріан розтулив рота, очевидно, щоб висловити все, що думає про її припущення, але в цю мить Рувіна раптом підскочила на місці.

— ЗНАЙШЛА!

Книжка ледь не злетіла з її колін. Вона встигла підхопити її однією рукою, а другою притиснула до грудей кілька аркушів із нотатками.

Адріан завмер.

— Що саме?

— Те, що ви могли б знайти ще кілька годин тому, якби не заважали мені своїми скаргами.

— Я сидів мовчки!

— І скаржилися подумки так голосно, що я ледь не втратила концентрацію.

— Ви не можете чути мої думки.

— Зате можу бачити ваше обличчя. Повірте, воно дуже промовисте.

Рувіна швидко перегорнула кілька сторінок і ткнула пальцем у запис, зроблений старим чорнилом на пожовклому папері.

— Ось. Дивіться.

Адріан підвівся й підійшов до неї. Рувіна встигла помітити, як він скривився, коли зрозумів, що мусить нахилитися над її плечем, аби роздивитися написане.

— Не надто близько, — попередила вона.

— Я намагаюся прочитати.

— У вас є очі.

— Які зараз дивляться на текст, що лежить у вас на колінах.

— І що?

— А те, що звідси мені доводиться дивитися на нього під незручним кутом. І почерк нечитабельний. 

Рувіна підняла на нього погляд.

— Ви хочете, щоб я вам ще й книжку почитала?

— Ні, дякую. Я волію зберегти залишки своєї гідності.

Вона повернула книжку так, щоб Адріан міг прочитати уривок.

На сторінці містився опис старого захисного ритуалу, який використовували відьми кілька століть тому. Йшлося про так званий вузол прихованого порога – заклинання, що дозволяло захистити житло від нечисті, не створюючи видимих магічних бар'єрів.

Рувіна пробіглася пальцем по рядках.

— Аша казала, що її захист поширився на вас і що ви прив'язалися до нашого вузла. Я спершу подумала, що йдеться про звичайний захисний контур. Але тут описано дещо інше. Вузол може не лише захищати тих, хто перебуває всередині. Він здатен утримувати істот, чия магія опинилася в резонансі із захистом.

Адріан повільно випростався.

— Ви хочете сказати, що витратили купу часу на пошуки заклинання про вузол? — його брови здійнялись, і ще хвильку і з його вух могла піти цілковита пара від люті. — Я був впевнений, що ви шукаєте пошукове заклинання. Я справді, пані Ларкс дивуюся вашим інтелектуальним здіб… — він замовк, коли вона перегорнула сторінку і вказала пальцем на пошуковий ритуал. 

— Поки діє заклинання вузла прихованого порога, це наша перевага. Я можу відтворити пошуковий ритуал на ваше тіло, поки ми тут пов'язані.

Адріан кілька секунд мовчки дивився на неї.

— Тобто ви весь цей час шукали те чи не те?

— Ні, лорде Кассорі. Я шукала інформацію про захисний вузол, який не дає вам покинути будинок. А тепер, завдяки вашим надзвичайно влучним зауваженням, ми можемо перейти до наступного етапу.

— Які саме зауваження допомогли вам знайти потрібне заклинання?

— Жодні. Але мені було приємно бачити, як ви страждаєте від нудьги.

— Пані Ларкс, колись ваша язикатість доведе вас до…

— Зараз, лорде Кассорі. Не заважайте. Я на порозі великого відкриття.

Рувіна вже не дивилася на нього. Вона знову схилилася над книжкою, перечитуючи опис ритуалу. Її очі швидко бігали рядками, а на губах з'явилася та сама зосереджена усмішка, яку Адріан помічав щоразу, коли вона знаходила щось цікаве. Він знав цей вираз. І, на власне невдоволення, мусив визнати, що він їй пасував.

— Що потрібно робити? — запитав він.

— Для початку звільнити середину кімнати.

Рувіна повільно підняла на нього очі.

— Ви хочете, щоб я знайшла ваше тіло чи продовжимо з'ясовувати, чому ви досі не вмієте виконувати прості прохання?

— Я просто уточнив.

— Тоді уточню ще раз: посуньте крісло.

Адріан подивився на крісло, потім на неї.

— Я примара, якщо ви раптом забули.

— А я відьма, якщо ви раптом забули. Зараз перевіримо, хто з нас корисніший.

Він демонстративно зітхнув і відійшов убік.

— Прошу. Вражайте.

Рувіна закотила очі й узялася до роботи сама.

Спершу відсунула невеликий столик до стіни, потім пересунула крісло, прибрала з підлоги кошик із пряжею, який Аша колись притягла невідомо звідки, і відтягнула вбік скриню з речами. Коли місця нарешті вистачило, вона ще раз звірилася з книжкою й дістала з шухляди невелику коробочку. Усередині лежала суміш із подрібненого срібного каменю, сушеного полину та натертий віск від свічки, запаленої під час зимового сонцестояння.

Адріан зазирнув їй через плече.

— Ви зберігаєте таке у звичайній коробці?