— 19.

Аша знову ліниво потягнулася, вигнувши спину й солодко розчепіривши кігті на лапах. Кілька секунд вона ще сиділа з напівзаплющеними очима, насолоджуючись теплом і власним неробством, аж раптом завмерла. Вуха насторожено сіпнулися, носик затремтів, а сама кішка повільно підвела голову й почала принюхуватися.

Рувіна здивовано простежила за нею поглядом. Аша обійшла господиню раз, потім другий, а на третьому колі зупинилася й підозріливо зазирнула їй мало не під накидку. Здавалося, кішка намагалася з'ясувати, чи не притягла Рувіна додому щось таке, чого краще було б узагалі не впускати за поріг.

Тим часом Адріан, на відміну від них обох, не виявляв ані найменшого занепокоєння. Він засунув руки в кишені штанів і неквапливо попрямував до крісла, заваленого речами. Розчистивши собі місце самим лише поглядом, принаймні, саме так це мало виглядати в його уяві,  лорд опустився на сидіння, закинув ногу на ногу й зручно вмостився спостерігати за виставою.

— Що так неймовірно смердить? — обурено поцікавилася Аша, всівшись на задні лапи й притиснувши передні до носа. — Що ти додому приволокла?

Вона скривила мордочку, повернула голову в один бік, потім у другий і навіть обережно принюхалася до повітря над власним хвостом. Зрештою кішка знову втупилася в Рувіну з таким осудом, ніби та щойно зізналася, що відтепер збирається готувати на обід винятково зіпсовану рибу.

— Та що з тобою? — Рувіна звела брови. — Ти наче вперше в цьому будинку.

— Запах подарованих айстр, — невимушено підказав Адріан.

Рувіна повернулася до нього.

— Що?

— Айстр, — повторив він, ледь помітно повівши плечем. — У твоєї кішки чутливий нюх. А їхній запах доволі специфічний. Винеси квіти з будинку, і її більше нічого не турбуватиме. — Кассорі говорив із таким незворушним виглядом, наче щойно прочитав лекцію про тонкощі магічної ботаніки, а не пояснив, чому її кішка раптом вирішила влаштувати бунт.

Рувіна перевела погляд на кошик із квітами, що стояв неподалік, і скептично примружилася.

— Маячня. Це ж просто квіти.

Адріан не став сперечатися. Лише зручніше влаштувався в кріслі, а в кутиках його губ промайнуло щось підозріло схоже на задоволену усмішку. Аша тим часом вирішила, що словесних попереджень недостатньо. Вона прудко скочила на підвіконня, ледь не перекинувши кілька баночок із зеленою рідиною. Скляночки небезпечно хитнулися, одна навіть дзенькнула об іншу, змусивши Рувіну смикнутися й простягнути руку, щоб урятувати своє добро від котячої руйнівної діяльності.

Та Аша вже не звертала уваги на господиню. Вона завмерла, витягнувши шию в бік кошика, і втягнула повітря. До квітів кішка навіть не наблизилася, їй вистачило самого запаху.

— Гидота! Викинь! Гидота!

Останнє слово супроводжувалося таким ображеним нявканням, ніби хтось запропонував їй добровільно переселитися до стайні й харчуватися виключно мишами сумнівної свіжості.

Рувіна повільно повернула голову до Аші.

— Ти зараз серйозно?

Кішка у відповідь демонстративно відвернулася, прикривши носа лапою. А тоді, наче відчувши на собі чийсь погляд, скосила очі в бік Адріана.

Лорд зустрів її погляд із цілковитою серйозністю. Жодного слова, жодного помітного жесту. Тільки ледь помітне примруження очей, яке легко було б сплутати з випадковим рухом, якби Аша не відповіла йому коротким, цілком промовистим помахом хвоста.

Здавалося, вони щойно обмінялися думками й дійшли повної згоди.

Рувіна, на щастя для обох змовників, нічого не помітила. Вона вже насупилася й попрямувала до кошика.

— Тебе скоріше викину, — попередила вона кішку, підхоплюючи квіти. — Квітки їй смердять, — пробурмотіла Ларкс собі під ніс, прямуючи до дверей.

— Гидота! — долинуло їй услід.

— Ще одне слово – і спатимеш за дверима!

Аша обурено пирхнула, але замовкла.

Щойно двері за Рувіною зачинилися, у кімнаті запала коротка тиша. Адріан повільно перевів погляд на кішку. Та неквапливо розгорнулася, вмостилася на підвіконні й почала вилизувати лапу, наче від самого початку займалася виключно цим.

— Переконливо, — тихо зауважив лорд.

Аша зупинилася посеред руху, глянула на нього й задоволено махнула хвостом. Адріан ледь усміхнувся.

— І жодної підозри.

Кішка відповіла коротким муркотінням. За мить повернулася Рувіна, обтрушуючи долоні після того, як залишила кошик надворі.

— Ну все. Тепер задоволена?

Аша солодко потягнулася й перевернулася на бік, підставляючи живіт сонячному промінню яке так і не з'явилося через мряку на вулиці.

— Мр-р-р.

— От і чудово, — пробурмотіла Рувіна.

Адріан опустив погляд, приховуючи усмішку. Схоже, в цьому будинку вони з кішкою чудово розуміли одне одного. І, судячи з усього, Рувіні про це знати було зовсім не обов'язково.

Рувіна насамперед стягнула накидку. У маленькому помешканні й без того було затісно для двох, а присутність Адріана перетворювала кожен крок на необхідність оминати то крісло, то стіл, то чергову річ, якій вона ще не встигла знайти належного місця. Додатково маневрувати з накидкою на плечах не хотілося.

Вона повісила її на гачок біля дверей до купальні й, кинувши на лорда короткий погляд, зникла за ними.

— Почувайтеся як удома, — долинуло звідти. — Тільки нічого не чіпайте.

— Я зворушений вашою довірою.

Рувіна зачинила двері, не залишивши йому можливості продовжити. У купальні вона швидко переодягнулася не в зручну домашню сукню, а  штани та чергову сорочку правда без корсета, зібрала волосся, що заважало, і вмилася прохолодною водою. Їй належало провести вдома цілий день. Жодних прогулянок, походів до крамниць чи навіть коротких виходів у справах.

Принаймні, так наполягала Аша, але для цього їм обом потрібно було залишатися під одним дахом, не перериваючи магічного зв'язку. Рувіна не надто розуміла, як саме працював цей захист, зате чудово пам'ятала, що сталося минулого разу, коли вона вирішила не зважати на попередження. Повторювати той досвід не хотілося.