— 17.

— Ого, — хмикнув Адріан, ледь стримуючи усмішку. Він підніс руку до обличчя й недбало провів пальцями під носом, удаючи, що він не всміхався. — Саме тому, ви сказали, що моя наречена? — вже спокійно поцікавився лорд.

—  Звісно, в мене що були варіанти пояснення?! — з такою ж бурхливістю вона продовжувала реагувати. — Це не ви були навпроти жінки, яка дивилася так, ніби зараз покличе варту.  Просто за існування. — Рувіна скривилася. — У вас чудова перевага становища над моїм, лорде Кассорі. 

П'ятсот вейрів. Перстень. Сукня. Усе це було надто щедро, щоб не запідозрити підступу. А тепер ще й майбутня королева, яка, цілком захоче дізнатися, хто така Рувіна Ларкс і чому носить перстень Кассорі. А вона просто хотіла отримати винагороду, придбати власний будинок і відкрити свою крамницю де й надалі надавала б свої послуги привидниці. 

Далі вони їхали в цілковитій мовчанці. Не промовили одне до одного жодного слова навіть тоді, коли піднялися до її знятої кімнати. Щойно двері зачинилися, Рувіна взялася роздратовано стягувати сукню. Застібки вперто не піддавалися, шнурівка на спині заплуталася, а атласна спідниця тільки заважала дістатися до потрібного місця. Адріан чемно відвернувся, вдаючи, що його зовсім не цікавить, як вона впорається з цим завданням.

Рувіна смикнула шнурівку ще раз. Безрезультатно. Вона стиснула губи й спробувала знову. Допомоги не просила. Ще чого! Спочатку дає сукню, потім змусить її мало не вивернутися навиворіт, щоб зняти. Чудовий подарунок, нічого не скажеш. А може то був зовсім не подарунок, а вона собі понавигадувала. 

Тріск сукні,і вона прктично жбурнула її на підлогу.

— Надішлете мені рахунок за пошкоджену сукню, — гримнула вона і в нижній білизні попрямувала прямо до купальні, зосім не переймаючись чи бачив лорд її в білизні.

Адріан обернувся лише тоді, коли за Рувіною зачинилися двері купальні. На підлозі лежала червона сукня, яку ще кілька годин тому він вважав цілком вдалим подарунком байдуже для якої жінки це було заплановано із самого початку. Тепер у цьому він уже не був такий певний.

— Надішлю рахунок, — озвався він достатньо голосно, щоб вона почула. — Разом із рахунком за зіпсований настрій.

— Дуже дотепно, лорде Кассорі!

Адріан ледь помітно всміхнувся, підняти сукню з підлоги й розглядати пошкодження він не став. Зрештою, якщо Рувіна вирішила оголосити війну мережеву, він не збирався ставати на бік тканини. І звізно навіть якби хотів би підняти, то не зміг. 

За деякий час двері купальні відчинилися.

Рувіна повернулася в тому самому одязі, у якому прибула до таверни: сорочці, корсеті й високих чоботях. Виглядала вона значно задоволенішою, ніж кілька хвилин тому, хоча роздратування в очах нікуди не зникло.

Не промовивши ні слова, Ларкс попрямувала до ліжка, вмостилася на ньому й потягнула на себе накидку, вкриваючись майже до підборіддя.

Адріан спостерігав за нею з виразом людини, яка вже здогадувалася, що спокійного вечора не буде.

— А мені пропонуєте вмоститися на підлозі?

Рувіна визирнула з-під накидки.

— А вам потрібне ліжко? Зазвичай людям воно потрібне для сну. А вам не потрібен сон, — пирхнула вона й указала на протилежний кут кімнати. — Можете вмоститися он там.

Адріан простежив за її пальцем, а тоді знову подивився на неї.

— Ви пропонуєте мені провести ніч у кутку?

— Я пропоную вам скористатися перевагами вашого теперішнього становища. Ні спати не треба, ні їсти, ні навіть дихати. Самі переваги! — Вона знову натягнула накидку до підборіддя й демонстративно заплющила очі.

— На добраніч.

— Ви справді збираєтеся спати?

— Саме так.

— Після всього, що сталося сьогодні?

Рувіна розплющила одне око.

— А що ви пропонуєте? Ще одну сукню приміряти?

Адріан похитав головою, але усмішку приховати не встиг.

— Спи, Рувіно.

— От і чудово. А ви – в куток.

Цього разу він не став сперечатися. Принаймні вголос.

Рувіна заплющила очі, задоволена тим, що останнє слово залишилося за нею. Хоча десь на краю свідомості вже ворушилася неприємна думка: якщо Адріан Кассорі й надалі житиме поруч з нею, то п'ятсот вейрів можуть виявитися не винагородою, а компенсацією за нерви.

“Двадцять дев’ять днів залишилося… Ні маєток, ні улюблений заклад не повернули мені жодного спогаду. Це все через те, що тіло примусово виштовхнуло свідомість? Але чому тоді я не пам’ятаю саме найважливішого? Розмову з Ліналі пам’ятаю. Сніданок, навіть обід – усе до найменших деталей. То чому не можу пригадати, що сталося перед тим, як опинився в такому стані? Можливо, варто повернутися до маєтку й перевірити кабінет? Раптом я залишив там якісь підказки, що допоможуть зрозуміти, куди збирався йти? Так! Саме так і зроблю. Завтра вранці повернуся до маєтку й почну пошуки. Залишилося лише вигадати причину, чому Рувіна має потрапити до мого кабінету без супроводу Маркуса…”