— 14.

Усе було як у тих любовних книжках, які, звісно ж, Рувіна ніколи не читала. Звісно ж, ніколи не читала! Вона ж відьма, що спеціалізується на привидах. Які там любовні книжки?! Але серденько-то зрадницьке затріпотіло, мов осиковий лист на вітрі. І ні, тріпотіло воно не від страху. Причиною був дотик зухвалого лорда. І байдуже, що перед цим у неї перед очима постала моторошна картина. Тепер масштаб проблеми був окреслений цілком чітко. Рувіна сама собі підписала смертний вирок тієї миті, коли заговорила з Адріаном Кассорі.

Адріан повільно прибрав руки з її плечей. Його обличчя знову стало непроникним, але Рувіна помітила, як напружилася щелепа. І так, такої чіткої лінії в привабливого чоловіка, ще й на такій близькій відстані, вона раніше не бачила.

— Повторіть дослівно, що ви почули й побачили, — ввічливо та м’яко попросив Кассорі.

Це було настільки не схоже на нього, що Рувіна на мить навіть розгубилася.

— Мені кортить знати, чого це ваша сімейна реліквія щойно показала спогад – чи що це, в біса, було. Мені, а не вам. Та не думаю, що ви зараз у стані задовольнити мою цікавість. — Вона говорила без упину, багато й зовсім не по темі. Усе через внутрішнє хвилювання. І ні, не через те, що побачила. Принаймні саме в цьому Рувіна намагалася себе переконати. — Я не знаю, хто говорив, обличчя теж не бачила. Тільки перстень, — вона підняла руку, наче нагадуючи, про який саме перстень йшлося. — І скляна посудина з димом чи чимось подібним усередині. Там був ще хтось. Вони говорили, що, якщо ваше тіло прокинеться раніше, ніж до нього повернеться свідомість, ви все забудете. Не пам’ятатимете навіть власного імені. Новини не дуже, еге ж?

Спробу невдалого жарту було успішно здійснено. Адріан перевів погляд на перстень, а тоді знову подивився на Рувіну.

— Перстень зберігає магічні відбитки свого власника. Але він не повинен був реагувати на вас і показувати те, свідком чого ви щойно стали, — несподівано спокійно пояснив він. — Адріан узагалі поводився дивно. За кілька останніх годин Рувіна встигла переконатися, що цей чоловік не з тих, хто спокійно сприймає незрозумілі речі. Зазвичай він одразу починав командувати, ставити запитання й вимагати відповідей. А тепер стояв перед нею, розмірковуючи над побаченим, і не намагався навіть удавати, що знає більше, ніж є. — Напевно, між нами таки є якийсь зв’язок, — додав він після короткої паузи. — Іншого пояснення я не маю.

Рувіна на мить затамувала подих. Якщо навіть Адріан Кассорі не мав пояснення, то п’ятсот вейрів за таку роботу були просто сміховинно малою платою.

— Може, спробуємо пройтися місцями, де ви часто бували? Раптом щось згадаєте?

— Ідея не надто вдала, — він похитав головою, — але може спрацювати.

— Тоді ведіть туди, де ви зазвичай проводите час.

— Спочатку, — Адріан окинув її поглядом із голови до ніг, — вам доведеться відповідати цьому місцю. Прийдете в такому вигляді – вас не пустять навіть на поріг.

Рувіна повільно опустила очі на свою сорочку, накидку й високі чоботи, які пережили нічну зливу та вже встигли побувати на мосту. Потім так само повільно підняла голову.

— Лорде Кассорі, якщо ви зараз запропонуєте мені перевдягнутися у щось із вашого гардероба, клянуся, я стрибну в річку.

— Запевняю вас, пані Ларкс, навіть у найгіршому своєму стані я не настільки відчайдушний.

— Який же ви нестерпний!

— А ви, як бачу, нарешті починаєте повертатися до звичного стану.

Рувіна стиснула губи. Вона б із задоволенням відповіла щось таке, що змусило б його замовкнути хоча б на хвилину, але проблема полягала в іншому: їй справді доведеться кудись із ним іти. І, судячи з погляду Адріана, цей день не до кінця був зіпсованим.

***

Адріан повів Рувіну вулицями столиці, не вважаючи за потрібне пояснювати, куди саме вони прямують.

— Може, хоч цього разу ви розповісте, куди ми йдемо? — зрештою не витримала вона.

— До кравця.

Рувіна опустила погляд на свою накидку, потім на високі чоботи й знову подивилася на лорда.

— Ви привели мене до кравця, щоб пошити сукню чи що?

— Ні. Щоб ви її отримали.

— А різниця?

— У тому, що за перше довелося б чекати, а друге не потребує вашого терпіння. Хоча, судячи з характеру, саме з ним у вас найбільші проблеми.

Рувіна подумки послала його до всіх демонів, яких тільки знала, і пришвидшила крок.

Крамниця кравця виявилася саме такою, як і належало закладу, де одягалися заможні люди: високі вітрини, дорогі тканини, манекени в сукнях, за які можна було б купити невеличкий будинок на околиці. Усередині пахло новою тканиною, деревом і чимось квітковим, ледь відчутним.

Рувіна мимоволі пригладила накидку. На тлі цього розкішного інтер’єру її вбрання виглядало так, ніби вона помилилася дверима й замість кравця зайшла поцікавитися, чи не потрібна тут прибиральниця.

— Не хвилюйтеся, пані Ларкс, — озвався Адріан. — Вас не виженуть.

— Ще одне слово, і я перевірю, чи можна вигнати примару з крамниці, — прошепотіла вона, не ворушачи губами.